Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ

У славнім городі в Києві в новому замку мурованому, в світлій гридниці великій, пирування іде. Сам Володимир, як ясне сонце, радий-веселий, усіх вітає, почесним пиром шанує князів, бояр, богатирів, лицарство все.
Це ж бо вони печенізьку силу в степи азійські від любого краю далеко відігнали. Уже бо й фортеці сторожові в степу стали. Кам'яними вежами наїжачились, глибокими ровами обгородились, Руську землю захищають.
Натрудилось лицарство. Натрудились великої держави будівничі. Тут і Добриня-змієборець, і силач Минула Селянович, і старий Ілля Муромець, хоробрий Степанович, багато молодих богатирів, а між ними — молодець Чурило Пленкович. Уже втретє сонце спочити йде, велетенська гридниця світлами роз'яснюється. Червоне вино в чарах іскриться, вогнем грає. Уже скоморохи богатирські пісні склали, проспівали, а князі-богатирі про походи розповідають, а лицарі нахваляються, хто двором широким, хто силою могутньою, хто конем богатирським. Тільки Чурило Пленкович не їсть, не п'є, нічим не хвалиться.
Тоді сам Володимир цар чару зеленого вина йому підносить і мовить:
— Скажи й ти, лицарю молодий, хоч про Галич твій рідний, хоч про похід удалий, хоч про турніри-двобої звитяжні.
— Царю мій ласкавий, господине щедрий, — мовить Чурило, темними кучерями потрясаючи, — я ще молодий, небувалий. Дозволь мені між твоїми богатирями славними побути, тобі послужити, а тоді й слава крилом мене окрилить.
На це слово всі весело зареготались, дружньо загомоніли.
— Гей, Чуриле брате, а хто на вулицях города, славного Києва, за тобою оглядається? Соболині чорні брови подивляє? Соколиними очима захоплюється? Все князівни, боярівни, всі панянки, молодиці! А хто на бігу з коня на коня перескакує? Хто на турнірах кожного противника зі сідла, як муху, легенько списом скидає? А хто такий багатий, що ні міри, ні ліку його багатству немає? В кого тереми в три поверхи, мармурові сходи, і водограї, і висячі городи? А чи в твої тереми красні нас запросити зволиш?
Сам Володимир з товариством до палати Чурила їде, з ним і дружина його мила Анна, і красна Катерина, бояриня славна, що оце й очей з Чурила не зводить. Вона й не дивиться, що в теремі склепіння високе, як небо блакитне, і сонце на ньому, як на небі, і місяць, і зорі; дорогі мармури білі галицькі й зелені з Таврії, і пахучі аромати скрізь, і на столах заморські незвичайні страви. Висячі сади в Дніпровій воді приглядаються. Гуслярі на гуслях грають, Володимира Великого прославляють.
Усі радісні, веселі. Тільки мати Чурилова сумом сумує. У серці своєму материнському вона прочуває, що її сина Чурила зла доля у красної Катерини дожидає.
І про це нам билина розказала, як згинув через заздрість Чурило Пленкович красень, найбагатший з усіх богатирів на всю Русь-Україну.

Словник

Гридниця — велика заля в замку для прийнять.
Соболиний (від соболь) — шовковистий, темно-бурий.
Соколиний (від сокіл) — проникливий,пильний.
Склепіння — стеля, суфіт.
Билина, биліна — (староукраїнське слово), пісня про богатирів княжої доби, бувальщина.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ