Олександра КОПАЧ
          БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
        
 КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО 
          ПЛЕНКОВИЧ
        
У славнім городі в Києві в новому замку мурованому, в світлій гридниці 
          великій, пирування іде. Сам Володимир, як ясне сонце, радий-веселий, 
          усіх вітає, почесним пиром шанує князів, бояр, богатирів, лицарство 
          все.
          Це ж бо вони печенізьку силу в степи азійські від любого краю далеко 
          відігнали. Уже бо й фортеці сторожові в степу стали. Кам'яними вежами 
          наїжачились, глибокими ровами обгородились, Руську землю захищають.
          Натрудилось лицарство. Натрудились великої держави будівничі. Тут і 
          Добриня-змієборець, і силач Минула Селянович, і старий Ілля Муромець, 
          хоробрий Степанович, багато молодих богатирів, а між ними — молодець 
          Чурило Пленкович. Уже втретє сонце спочити йде, велетенська гридниця 
          світлами роз'яснюється. Червоне вино в чарах іскриться, вогнем грає. 
          Уже скоморохи богатирські пісні склали, проспівали, а князі-богатирі 
          про походи розповідають, а лицарі нахваляються, хто двором широким, 
          хто силою могутньою, хто конем богатирським. Тільки Чурило Пленкович 
          не їсть, не п'є, нічим не хвалиться.
          Тоді сам Володимир цар чару зеленого вина йому підносить і мовить:
          — Скажи й ти, лицарю молодий, хоч про Галич твій рідний, хоч про похід 
          удалий, хоч про турніри-двобої звитяжні.
          — Царю мій ласкавий, господине щедрий, — мовить Чурило, темними кучерями 
          потрясаючи, — я ще молодий, небувалий. Дозволь мені між твоїми богатирями 
          славними побути, тобі послужити, а тоді й слава крилом мене окрилить.
          На це слово всі весело зареготались, дружньо загомоніли.
          — Гей, Чуриле брате, а хто на вулицях города, славного Києва, за тобою 
          оглядається? Соболині чорні брови подивляє? Соколиними очима захоплюється? 
          Все князівни, боярівни, всі панянки, молодиці! А хто на бігу з коня 
          на коня перескакує? Хто на турнірах кожного противника зі сідла, як 
          муху, легенько списом скидає? А хто такий багатий, що ні міри, ні ліку 
          його багатству немає? В кого тереми в три поверхи, мармурові сходи, 
          і водограї, і висячі городи? А чи в твої тереми красні нас запросити 
          зволиш?
          Сам Володимир з товариством до палати Чурила їде, з ним і дружина його 
          мила Анна, і красна Катерина, бояриня славна, що оце й очей з Чурила 
          не зводить. Вона й не дивиться, що в теремі склепіння високе, як небо 
          блакитне, і сонце на ньому, як на небі, і місяць, і зорі; дорогі мармури 
          білі галицькі й зелені з Таврії, і пахучі аромати скрізь, і на столах 
          заморські незвичайні страви. Висячі сади в Дніпровій воді приглядаються. 
          Гуслярі на гуслях грають, Володимира Великого прославляють.
          Усі радісні, веселі. Тільки мати Чурилова сумом сумує. У серці своєму 
          материнському вона прочуває, що її сина Чурила зла доля у красної Катерини 
          дожидає.
          І про це нам билина розказала, як згинув через заздрість Чурило Пленкович 
          красень, найбагатший з усіх богатирів на всю Русь-Україну.
        Словник
        Гридниця — велика заля в замку для прийнять. 
          Соболиний (від соболь) — шовковистий, темно-бурий. 
          Соколиний (від сокіл) — проникливий,пильний. 
          Склепіння — стеля, суфіт. 
          Билина, биліна — (староукраїнське слово), пісня про богатирів княжої 
          доби, бувальщина.
        [ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР 
          СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА 
          ]
          [ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР 
          СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ 
          ]
          [ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО 
          — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ 
          ] 
          [ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]
        До змісту Олександра КОПАЧ
          БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ