Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК

Колись дуже давно, як Володимир Великий царствував у Русі-Україні, жив собі малий князенко Михайлик. Ще й семилітком не був, як власними руками вовка задавив, що, з прив'язі зірвавшись, на малу дитину кинувся. Усі з дива оніміли, і старі, й молоді. І пішла кругом слава про маленького богатиря Михайлика.
Ріс Михайлик богатир і мав силу велетня, добре серце, як сонце небесне, і вродливий був, як ясен-красень. З товаришами однолітками на диких конях гасав, по лісах, по степах мандрував і всякою зброєю легко орудував. Тож уже й у похід просився. Але батько брати не брав, а так сказав:

"Михайлику-хлоп'ятку,
Молоде ти і неспосібне,
ще трохи, до двадцяти років підожди!"

А Михайлик йому відказав:

"Ой, батьку, батьку!
Візьми ти утятко молоденьке,
і пусти його на море синеньке:
воно попливе, як і стареньке!"

Не слухав батько, сам у похід поїхав, Михайлика в Києві з малою дружиною залишив.
Аж нежданно несподівано ворожа сила набігла. Київ облягла. Саранчею глибокі рови виповняє, на мури лізе. Михайлик прадідний меч добув, з дружиною на ворога вдарив. Де меч його блисне, іскри сиплять-ся, трупи падають, коні іржуть, ранені під копитами стогнуть, дзвенять булатні мечі двосічні, Михайликів блакитний прапор напереді має. Молоді його дружинники на ворога сильно наступають. Не може хан їх подолати. Від мурів відступив.
Тоді він на поганий підступ береться, до киян потайки вістку посилає, щоб вони йому Михайлика видали, а від города тоді він відступить. Інакше бо велике він військо в степу ще має, тож усіх у полон візьме, город спалить, зруйнує.
Повірили йому кияни, про себе тільки дбаючи, Михайлика видати рішили. Сам Михайлик на свого ясного коня, на їхню раду-зраду їде і так до них мовить:
"Ой, кияни, кияни, панове-громада! Погана ваша рада! Якби ви Михайлика не видавали, поки світ-сонця вороги б Києва не дістали".
І поїхав богатир Михайлик крізь Золоті Ворота, верхню частину їхню на спис узявши. Поїхав крізь табір ворожий, ніхто його не спинив. Поїхав на високу могилу, на місто рідне глянув, сльозами очі залились, на землю впали. Срібним полином зійшли, гірким терпким зіллям по всій країні розмножились. І помандрував Михайлик по всій Україні лицарів, нових богатирів збирати, на святе діло, на боротьбу з ворогом наставляти. І дотепер він мандрує, святий вогонь у серцях братів запалює, щоб ворог України не міг здолати. Під своїм прапором Архистратига Михайла щонайхоробріших гуртує за святу Волю, за Правду!
і прийде небавом час і повернеться богатир Михайлик у святий город, у прадавній Київ. І Золоті Ворота заясніють. І міць богатирська в народі відродиться. І прапор ВОЛІ і ПРАВДИ на ввесь світ засяє!

Словник

Саранча, сарана — комахи, що знищують посіви, рослинність.
Утятко — качатко.
Маяти — колихатись від вітру, розвіватися, прапор має.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ