Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ

АНІКА БОГАТИР

Давним-давно над одвічним Дніпром жив-проживав Аніка богатир. Багато він воєн воював, не одну пригоду мав, але змія-дракона не бачив, не видав.
Аж тут рознеслась чутка, що в горах у Карпатах змій-літавець появився. На людські оселі нападає, діток забирає, вогнем усе палить. І ніхто його подолати не може. Не один смілець на нього йшов, сонця Божого, вже більше не побачив.
Почув про це Аніка богатир, на свого коня свиснув: і раз, і другий, і третій. Задудніла земля, зашуміли дерева і білий кінь крилатий перед богатирем став і по-людськи запитав:
— Що розкажеш, брате?
— Їдемо в гори Карпати літавця-змія подолати. Людям помогти, від страшної біди спасти.
— Їдьмо, брате!
Сонце на небі засяло, широко розкрило далеку путь. Місяць і зорі до гір шлях справляли. Кінь богатирський гори, долини під ноги пускав, малі озера перескакував, прудкі річки хвостом застеляв. Оце вдруге сонце на небі піднеслось, як кругом загуділо, зашуміло. Повітря свище, летить змій Горинище. Щораз ближче й ближче. Від змієвого шипу зелена трава в полі хилиться, в'яне.
Тут Аніка, перехристившись, лук свій богатирський натягає, гартовану стрілу пускає та й наказує:
— Лети, моя стріло гартована! Не падай на землю, не падай на камінь! В око змієві лети!
І враз з болю змій злюще реве, зубами клацає, вогнем дише. На Аніку наступає. Богатир довгий спис наставив, в ребра вдало вдарив — і раз, і другий, а ... в третій... спис об зуби заломився-розлетівся. Лютує Горинище. Вогнем змієвим дихнув — ліси горять, камінь топиться. Кінь богатирський копитами в землю врився. Аніка булат-булаву на змія підносить. Піт йому очі заливає, кров на руках виступає. От-от змій пащею досягне, от-от і амінь!
Тут кінь богатирський свої крила розкрилив, над землю піднісся. Аніка тяжку булаву на змієву голову громом спустив. З пекельним ревом Горинище під землю провалився. Чорна смердюча вода виступила. Провалля чорним озером укрилось.
Аніку богатиря люди прославляють, за рятунок дякують, до себе запрошують. Та загордів Аніка богатир. Ні на кого не зважає. На нову дорогу, на широкий шлях незнаний виїжджає. До свого коня вірного мовить-промовляє:
— Тепер уже, брате, ніхто мене не подолає. Самої смерти не лякаюсь, її поб'ю.
Аж тут напроти котиться чудо-чудище. Кінь богатирський голову понурив, ступати не хоче.
— Гей! Зі шляху мені зійди! Вступись! Ти, чудо-чудище! Як змію бо, тебе зітру!
— Аніко! Аніко! Ти не знаєш, з ким діло маєш.
— То хто ж ти? Кажи!
— Я Смерть.
— А я тебе конем затопчу. Списом заколю. Булавою вб'ю!
— Аніко, Аніко! Зле мовиш. Перед тобою не такі були, а всіх я їх забрала. На той світ перевела.
З цим словом страшну косу на нього навела. Бачить Аніка — не жарти це. І став її просити-молити:
— Дозволь ще трохи пожити, золото-добро між бідних роздати, церкву в городі Києві збудувати і там у печерах над Дніпром спочити.
— Було ж тобі тоді дбати, як люди до тебе йшли, твоєї приязні бажали, а тепер... Та нехай! Все таки, ти добро людям чинив... Та пам'ятай, дні твої, як пташки, злітають, у вирій відлітають, а діла в тебе бага-а-а-то.
Тут вона й щезла. Не знать, куди поділась. Шлях прояснився, кінь весело заіржав, Аніка богатир розвеселився. Раннім ранком до города Києва прибув, в своєму теремі високому зупинився. Зразу й до діла взявся. Дні і ночі з людьми працював, і Божий храм на пагорбах Видубицьких мармуром забілів, золотим блиском у блакиті засяяв. Щедрі дари людям Аніка роздавав. А як час його пройшов, смерть повітав, у печерах над любою рікою спокійним сном на вік-віки заснув.
А пісня-билина тисячі років по всій Україні літає, про богатирський подвиг розповідає.

Словник

Змій-літавець — змій з крилами.
Подолати — побідити.
Сміливець — смілива, відважна людина.
Прудкий — швидкий, скорий.
Шип — шипіння.
Булат — гартована, міцна сталь.
Булатний — булатна сталь.
Провалля — пропасть.
Путь — дорога.

[ АНІКА БОГАТИР ] [ БОГАТИР СВЯТОГОР ] [ ОБОРОНЕЦЬ ПЕРЕЯСЛАВА ]
[ ДОБРИНЯ БОГАТИР ] [ БОГАТИР СТЕПАНОВИЧ ] [ ТРИ ПРИГОДИ БОГАТИРЯ ІЛЛІ ]
[ КНЯЗЕНКО МИХАЙЛИК ] [ РОМАНКО — РОМАН ВЕЛИКИЙ ] [ БОГАТИР ЦАРЕВИЧ ]
[ КРАСНИЙ МОЛОДЕЦЬ — ЧУРИЛО ПЛЕНКОВИЧ ]

До змісту Олександра КОПАЧ
БОГАТИРІ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ