Весела Абетка. ЧИТАНКА. РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ...

БАРВІНОК — сакральна трав’яниста в’юнка рослина з вічнозеленим листям, яскраво-блакитними квіточками (цвіте у квітні-травні), росте в лісах усієї України; садять біля хати, а також на могилах; оберіг українців, символ життя, безсмертя, пам’яті, непереможності, витривалості (стійкості), чистоти, незайманості (дівочої цноти), молодості, краси, волі, хлопця (парубка, козака), чоловіка, любові, гармонійних стосунків тощо. Має ще такі специфічні назви: зеленики, могильник (могильниця), барвінець, барвін-зілля. Велике значення барвінку в народній обрядовості: у весільному, жнивному, похоронному обрядах, любовній та лікувальній магії.
Барвінок використовували як прикрасу ритуальних страв, предметів — весільного короваю та хлібів, весільного гільця, при народженні й купанні дитини — щоб довго жила; під час похорону клали у труну, зверху на домовину, кидали в яму, обвивали намогильний хрест.
На весільний вінок дівчині не можна було рвати барвінок на цвинтарі, а тільки біля хати, на городі разом із м’ятою та іншим зіллям. Барвінкові обряди охоплювали низку обрядодій, звичаїв передвесільного циклу: збирання барвінку, благословення матері дочки-нареченої та її подружок (“дружок”) на плетіння вінків та дозвіл їх одягати (вбирати, носити). Якщо дівчина до весілля не була цнотливою (втратила барвінок), то їй заборонялося одягати вінок. Про неї казали: “Барвінчик свій потоптала”. А про чесну дівчину казали: “Цю віддати — барвінковий віночок на голову взяти”. Якщо котрась довго не виходила заміж, у дівках засиділася, то її не звинувачували, вважали, що “барвінчик її ще не знайшов”. Іноді образ-символ барвінку застосовували в лихих побажаннях (прокльонах) молодиць: “Щоб твій барвінок хати не тримався!”, “А твій щоб свиня витолочила!” П’ять пелюсток квітки, за легендою, — п’ять запорук щасливого сімейного життя: перша пелюстка — краса, друга — ніжність, третя — пам’ятливість, четверта — злагода, п’ята — вірність. Подекуди вінок із барвінку сплітали також і нареченому, що засвідчує, зокрема, західноподільська весільна пісня:

З чого ж ми будемо
князеві вінець плели?
Ой є в городі хрещатий барвінок,
З того ми будемо вінок плели.

Хв. Вовк писав, що вічнозелений барвінок, який “зостається свіжий навіть і під снігом, — це символ першого кохання та шлюбу. Тому-то на Україні його вживають для весільних вінків” (Студії, с. 236—237). Образ-символ барвінку як компонент народної світоглядної системи широко відомий у фольклорі: у легендах, загадках, піснях різних жанрів. Загадки: “Цвіте синьо, лист зелений квітник прикрашає, хоч мороз усе побив — його не займає”, “Усе мороз поглушив, а мене й не зайняв”.
У весняній обрядовій пісенності слово барвінок вживають з означенням хрещатий, хрещатенький: “Весна, днем красна” принесла “літечко, зеленеє житечко да хрещатенький барвіночок”. В одній із веснянок дівчина вилила свою тугу: “Звила я віночок вчора ізвечора // з зеленого барвінку // Та й повісила на кілочку, // Матуся вийшла та віночок зняла // Та нелюбові дала…” У народній ліриці образ барвінку часто підмінює образ парубка або чоловіка:

Ой ти, козаче, зелений барвінку,
Прийди до мене хоть у недільку.
Або характерні діалоги між дівчиною та парубком:
— Дівчинонько, сіра утко,
Чи сватати хутко?
— Козаченьку, барвіночку,
Хоть і в неділечку!

В іншій пісні цікавий художній паралелізм:

— Чом ти, барвінку, не стелишся?
— Чом ти, Миколо, не женишся?
— Я ще зелений — постелюся;
— Я ще молодий — оженюся.

Нестримні почуття, палку любов передає не одна пісня, в якій роль барвінку — стелитися низько, символічно натякаючи на певні дії між закоханими:

Вчора була неділенька, нині понеділок,
Я ходила поливати зелений барвінок.
— Рости, рости, барвіночку,
стелися низенько,
А ти, милий чорнобривий,
присунься близенько.
Барвіночку зелененький,
стелися ще нижче,
А ти, милий чорнобривий,
присунься ще ближче.

У популярній жартівливій пісні “Ти ж мене підманула” цілком прозоро натякається на бажання любовних взаємин та висміюються марні сподівання чоловіка: “Ти казала, в понеділок підем разом по барвінок…” Іти по барвінок, рвати його, толочити, ночувати в барвінку — йти на побачення, любитися. У піснях витоптаний барвінок, зів’ялий барвінковий вінок означає втрату дівочої цноти. Звідси й бажані образи кохання: “Кінь барвінок витоптав”; “В зеленому барвіночку коня випасала”; “Запросила козаченька // Косити барвінок”. Змінити вінок із барвінку на хустку — вийти заміж. Велика радість, честь і гордість для роду й для самої дівчини — зберегти незайманість до весілля, про що йдеться в коломийці:

Ой віночку-барвіночку,
шовкова косиця,
Вчора була я дівчина,
нині — молодиця.
Ой віночку з барвіночку,
золотий віночку,
Уже тебе проміняла я
на хустиночку.
Ой я тебе, мій віночку,
любила носити,
Через хлопця молодого
мушу тя лишити.
Ой віночку зелененький
з дрібного барвінку,
Чесно тебе доносила-м,
золотенький вінку!
Чесно вінчик доносила-м,
на стіл положила,
Та ні собі, ані мамці
ганьби не зробила.

Жінки-коровайниці перед випіканням короваю заквітчувалися вінками з барвінку, символічно бажаючи молодим сили, здоров’я, щасливого подружнього життя на багато літ. Коровай уквітчували барвінком і калиною.
Своєрідне символічне наповнення образу барвінку в рекрутській пісні:

Ой зірву я три листочки
З зеленого барвіночку,
З зеленого барвіночку.
Один зірву та й заграю:
Щастя-долі я не маю.
Другий зірву та й заграю:
До прийому іти маю.
Третій зірву та заграю:
З москалями жити маю…

У відомій пісні “Несе Галя воду” образ барвінку натякає на недоглянутість чоловіка, непошанованість його, а ще — довірливість. Галя ж імітує вірність і шанобливе ставлення, гармонійне життя в героїв пісні не склалося:

Стелися, барвінку,
Буду поливати,
Вернися, Іванку,
Буду шанувати.
— Скільки не стелився,
Ти не поливала,
Скільки не вертався,
Ти не шанувала.

Барвінок використовували в приворотній магії. Існувало повір’я, що достатньо чоловікові й жінці спільно з’їсти кілька листків, як їх вабитиме одне до одного з неймовірною силою. Іноді нареченим випікали спеціальний невеличкий хлібець (у вигляді голуба) із покришеним листям барвінку, щоб не розлучалися ніколи (передозування шкідливе: може негативно вплинути на запліднення). Вінок із барвінку не викидали на смітник, а тільки на воду, щоб від спраги не загинув. Як оберіг чіпляли барвінковий вінок у хаті над дверима, у кутках (або малювали на одвірках, рамах), щоб зла сила не входила, чварів у сім’ї не було. Вишивали його на скатерках, сорочках, рушниках: на гостинність, здоров’я і нев’януче кохання. Образ-символ барвінку відображено в українській літературі (Т. Шевченко, Л. Глібов, О. Олесь, Дніпрова Чайка, І. Драч, Д. Білоус, В. Нестайко тощо).
Пригадаймо ліричний вірш Тараса Шевченка, у восьми рядках якого — вся історія його почуттів до Ликери Полусмакової:

Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт передсвітом
В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,
Побив… Поморозив…
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода!