Микола ДМИТРЕНКО
ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО…

КЛЕН — культове дерево, оберіг; символ достатку, порядку, об’єднання, надійного спокою і затишку, постійності, доброти, чоловічої краси.
У світі приблизно 200 видів кленів. Найпопулярніший клен у Канаді (у Квебеку — найбільшій провінції), що став у тій далекій країні “від моря до моря” основним елементом герба і прапора. На наших землях росте переважно у змішаних лісах; це окраса міст і сіл, парків, скверів, людських обійсть. У деяких місцевостях клен вважали святим, бо в нього не вдаряв грім. Клен був прихистком духів природи, русалок. Суботу перед Зеленими святами (Трійцею) на Східному Поліссі називали кленом, кленовою суботою. На Чернігівщині вірили, що в гілках клена, якими заквітчували хату на Зелені свята, ховаються душі померлих, провідуючи рід. Після Зелених свят ці гілки не можна було викидати, їх, як правило, спалювали. Подекуди клен використовували для купальського дерева, для опудала Марени (Полтавщина), хлопці плели собі з кленового листя вінки (дівчата — з польових квітів).
Із клена виготовляли дерев’яний посуд (лопати до печі, ополоники, ложки, днища до діжок тощо), а також музичні інструменти: сопілки, гуслі, кобзи, бандури, скрипки. Адже клен був під захистом бога мистецтв Полеля. Іноді з клена виготовляли й труни (або хоч одну кленову дошку брали, решта — соснові): “Либонь же я, мій миленький, умру, //Ізроби ти мені, мій миленький, //Із клен-дерева труну”. За сокорухом клена визначали справжній початок весни. За прикметами, якщо береза раніше опушиться, ніж клен, — літо буде сухе, а пізніше — дощове; якщо листки клена “плачуть” — скоро дощ буде; якщо листки клена восени опадають дуже рано і знизу — на ранні морози й холодну зиму.
Образ клена можна знайти в казках (дідова коза “бігла через місточок, вхопила кленовий листочок”), легендах, весільних піснях, піснях про кохання та сімейне життя, баладах тощо. Клен і липа символізують подружжя; опадання листя з клена — символ смерті чоловіка, розлуки з родиною.

Ой у полі клен-дерево різно;
Ходив хлопець до дівчини пізно, —

нічого доброго такий образ не віщує. Натомість у давній щедрівці в образі кленового листка — гармонійна триєдність:

Ой на річці, на Ситниці,
Там плаває з клена листок.
Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим людям на цей вечір!
А в тому листку — три письмечка.
Одне письмо — ясен місяць,
Друге письмо — ясне сонце,
Третє письмо — ясні зірки.
Ясен місяць в своїм домі –
Сам господар, щедрий вечір!
Ясне сонце — його жона,
Ясні зірки — його дітки…

Звіяні вітром кленові листки символізують розпорошеність родини, плин часу: “Не журися ти, батеньку наш, не журися ти нами: //Ой як ми підростемо, розлетимося самі, //Розлетимось, розбіжимось, як кленове листя…” Цей народнопоетичний образ В. Стефаник актуалізував у новелі “Кленові листки”.

[ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?] [«А НА ТІЙ ВЕРБІ ЗОЛОТА КОРА» ] [ БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ ] [ ЛИПА ЗОЛОТОМ ОБЛИПЛА ] [ НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО ] [ ОЙ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ, КУЧЕРЯВИЙ ДУЖЕ ] [ ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО… ] [ РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ... ] [ «РОСТИ, РОСТИ, ТОПОЛЕНЬКО…» ] [ СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)] [ СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ ] [ УОСОБЛЕННЯ ТЕМРЯВИ (Бузина)] [ ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ (Вишиванка) ]