Микола ДМИТРЕНКО
СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)

Вишня — символ світового дерева, дерева життя; символ сонця; святе Боже дерево; символ дівчини, матері, рідної домівки, рідного краю; любові; злагоди; символ України.
Вважають, що дерево потрапило на наші землі з теплих країв — з Близького Сходу чи Китаю, Японії (де воно було святим), хоч дехто обстоює думку про автохтонність вишні на наших землях, адже вона відома тут із давніх-давен, з індоєвропейського періоду. Б. Грінченко у своєму “Словнику” фіксує лексему “вишній”, тобто високий, верховний, небесний, Божий, і наводить вислів: “Господи вишній, чи я в тебе лишній?” Схожі звертання є в піснях: “Мамо (варіант: мамко; ненько), моя вишня, чи я в тебе лишня?” Назву “вишня” дехто із сучасних дослідників (Г. Лозко, А. Багнюк тощо) сприймає як прикметник (від вишній, всевишній). А. Багнюк відзначає: вишня “від слова “вишина”, а також “Вишній”, той, що найвище, тобто Всевишній Бог” (“Символи українства”. — С. 200). Г. Лозко пише, що вишня як “божественне дерево” присвячувалася “найвищим Богам народовір’я (саме Різдво — свято Прабога Рода-Сварога)”. Очевидно, “вишній” не слід “підтягувати” до означення “Всевишній”: є вишній, а є Всевишній.
У давнину наші пращури-хлібороби святкували новий рік у березні, в час весняного рівнодення (з 21 на 22 березня). Вишня тоді була ритуальним деревом. Ялинки не ставили, бо вона, за повір’ями, несла смерть до хати. А вишню ставили не напередодні нового року, а ще восени садили з коренем у дерев’яну діжечку з землею, поливали тільки водою, принесеною в роті, а в березні з’являвся білий, біло-рожевий вишневий цвіт, що за ним домашні (кожен мав свою гілку) визначали врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи ні. Можливо, первісно саме до дерева-мами, а не до матері, були звернені слова доньки, гілка якої чомусь не зацвіла: “Мамо, моя вишня, чи я в тебе лишня?”
Символіка вишні простежується в народних піснях різних жанрів. Так, у прадавній сакральній щедрівці “паління” (почервоніння, дозрівання) вишню порівнюють з “красною” дівчиною, яка готова обирати судженого:

Запалилася вишня-черешня од Сонця,
Гей, од Сонця!
Порозкривай-но, красна Ганнусю, оконця,
Бо прийдуть до тя 120 коней на твій двір,
Гей, на твій двір!
Вибирай собі, красна Ганнусю,
котрий твій!

В іншій архаїчній пісні-щедрівці зображено картину давнього новорічного хатнього звичаю своєрідно прогнозувати долю дівчини на виданні. Цікаво, що образ колупання кори міг бути пізніше перенесений на колупання дівчиною печі під час сватання, коли вже вишню в хаті не ставили:

Де стояла вишня-черешня,
Щедрий вечір, добрий вечір!
На тій вишні кора золотая.
Кому ж іти кору колупати?
Дівки Настінки кору колупати.
Наколупала вона да три блюдечка,
Три блюдечка, три полумиска.
Понесла вона до золотарика:
— Золотарику, рідний братику,
Іскуй мені три перстенька:
Первому перстеньку — женихатися,
Другому перстеньку — повінчатися,
Третьому перстеньку — на посаді сидіть,
На посаді сидіть — на милого глядіть.

Вишні, вишневий сад символізують дім, родину, кохання; втоптана стежечка до вишні — образ доступної дівчини: “Ой в садку вишенька, //Попід нею стежейка, //А староста ся питав: //Хто ту стежейку витоптав? //Ой витоптав стежейку //Молодий Івасенько, //З вечора ходючи, //Подарунки носючи”.
Про інтимні стосунки найвищого емоційного стану йдеться в народній перлині “Ой у вишневому садочку //Там соловейко щебетав”: з двома виявами почуттів та відчуттів — парубочого (“Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох!”) та дівочого (“Ай-я-я, ох-ох-ох!). У ліричних шедеврах образ-символ вишні змальовує дівчину в інших станах: “Ой дівчино-вишенько, //Буде тобі лишенько”, або:

Ой вишенько-черешенько,
Чом ягід не родиш?
Молодая дівчинонько,
Чом гулять не ходиш?
Як же мені ягід родить –
Корінь усихає.
Як же мені гулять ходить —
Милий покидає (варіант: Мати не пускає).

У купальському, весільному обрядах вишня виконувала роль обрядового дерева (“купайлиці”, “гильця”).
У гумористичній пісні “Ой під вишнею, під черешнею” на основі прийому контрасту зображено молодість і старість, безперспективність таких любовних стосунків.
Вишня та її плоди — соковиті темно-червоні або ясно-червоні ягоди з кісточкою — відігравала важливу роль у народній кухні, медицині. Вишняк, вишнівка — неміцний ритуальний напій, що додавав снаги й смаку життя молодим або виснаженим, вселяв оптимізм і бадьорість старшим.
Образ вишні Т. Шевченко підніс до вершин національного символу. “Садок вишневий коло хати” — ідеальний гімн рідній оселі, рідному краєві, Україні. І.Франко у поемі “Іван Вишенський” через образ вишневого цвіту яскраво передав патріотичні почуття героя, який, перебуваючи на чужині, в грецькому Афоні, згадав про рідну Україну й повернувся до неї.
Народнопісенний символ вишні-дівчини-нареченої оригінально опоетизувала Ліна Костенко:

Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан,
А під горою вишня-наречена
Вже до віночка міряла туман.

[ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?] [«А НА ТІЙ ВЕРБІ ЗОЛОТА КОРА» ] [ БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ ] [ ЛИПА ЗОЛОТОМ ОБЛИПЛА ] [ НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО ] [ ОЙ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ, КУЧЕРЯВИЙ ДУЖЕ ] [ ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО… ] [ РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ... ] [ «РОСТИ, РОСТИ, ТОПОЛЕНЬКО…» ] [ СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)] [ СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ ] [ УОСОБЛЕННЯ ТЕМРЯВИ (Бузина)] [ ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ (Вишиванка) ]