“Бузина — диявольське творіння: її посадив чорт і тепер сидить під нею, а тому її ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була.
Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: це місце — схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі або діти будуть слабувати і мерти, а як хлів на худобу, то худоба буде здихати і не буде вестися.
Якщо бузина є в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати.
Ні викопувати, ні викидати бузину не можна, бо зведе руки й ноги.
Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо може скрутити цю людину” (“Народні повір’я”. — К., 2000. — С.53—54).
За народними уявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до неї ставилися з повагою, молилися: “Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби ти взяла на себе мою недугу” (С. Плачинда. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С.15).
Г. Маковій у книзі “У світі рослин” відзначає: “Цвіте бузина, радує своїм цвітом, хоронить таїну в собі, як і кожна крапелиночка природи… А ось чукчина з’явилася в обійсті, у городі, під хатою — то як її обминеш? — починають господарі перебувати в тривозі, чекати злого… Чому вона прибула саме туди, а не до когось іншого? Бо є для того відповідні умови. Скопичилося на тому клапті, де чукчина появилася, багато чорноти. Чи то упав на той клапоть прокльон (чорна енергія злого слова, молитва до сатани), а землю опісля не освятили, що значить — зло не знейтралізували”.
Бузину використовували в народній медицині, що відображено в замовляннях: “від усякої напасті”, “щоб суд не засудив”, “для хоробрості”. У дівочих ворожіннях на майбутню долю було місце й бузині: “Трясу, трясу бузину. Відгукнися, пес, із тієї сторони, де живе мій милий”.
Сік бузини в народі використовували для фарбування полотна, виготовлення чорнила. Вислів “На городі бузина, а в Києві дядько” натякає на певну нелогічність сказаного. За повір’ям, бузиновою паличкою як оберегом можна відігнати гадюку від обійстя. Чарівні властивості мала бузинова сопілка, яку тримали в стайні (хліві) — там, де є ластівчине гніздо. Якщо вночі щось у хаті стукало, ходило, гуркотіло, то щоб “вивести” нечисть, грали на бузиновій сопілці, скропленій святою водою. Після того сопілку більше не тримали, переламували, скроплювали святою водою і присипали сміттям або й спалювали.