СИМВОЛИ

ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?

У світі символів людина живе з прадавніх, доісторичних часів – із періоду пізнього палеоліту. Невідомо, чи користувався символами австралопітекус рамідус – чи не найдавніший попередник людини, кістки якого антропологи виявили в Ефіопії, і вік якого – понад чотири з половиною мільйони років. Проте вчені дослідили, що вже в останньому періоді палеоліту людина надавала певного символічного значення довкіллю: сузір’ям, рослинам, тваринам. У неоліті символізм розвинувся глибше і ширше. Первісні релігії, мистецтва без символів не обходились. Вважається, що символізм набув розквіту саме в ранньоземлеробських племен, що населяли Південно-Східну Європу /а це й територія нинішньої України/ та Передню Азію в період 10-4 тисячоліть до християнського літочислення.
Проблема походження, виникнення символу достатньо в світовій теоретичній думці не досліджена. Дехто із вчених, скажімо, вважає, що символізм виник тоді, коли занепадали первісні релігії. Зрештою, кожен жест, звук, слово були в певному розумінні символічними й нерідко залишаються такими й досі.
Слово “символ” у сучасної людини викликає не тільки ряд абстрактних понять чи конкретних уявлень, асоціацій, образів, а й відчуття магічного, таємничого, загадкового. А ще – відчуття безмежного в пізнанні макрокосмосу, довкілля і мікрокосмосу, внутрішнього світу. Деякими символами люди користуються свідомо, деякими – несвідомо чи підсвідомо, а перед іншими – безпорадні, безсилі. Щоправда, не завжди ця безпорадність у розумінні символів активно фіксується свідомістю, а відтак не стає чинником пробудження пізнавальної діяльності. Але символ – потужна категорія культури, духовного розвитку, повсякденного спілкування. Нехтування символами в політиці, релігії, виробництві, торгівлі, освіті, побуті призводить до занепаду суспільства, етики, моралі колективної та індивідуальної, до краху ідеалів загальнолюдських, національних, особистісних, до руйнування, а не створення.
Чи не занадто категорично стверджуємо це? Чи й справді символам належить таке значне місце в нашому житті? Що ж, придивімося до символу пильніше.
У перекладі з грецької слово символ означає “з’єднувати”, “зливати”, “зв’язувати”; “знак, пізнавальна ознака”.
Відокремлюють символи універсальні, специфічні, випадкові, міфологічні, первісні, традиційні, архетипні, колективні, індивідуальні, релігійні, ліричні, математичні, графічні та ін. Існують такі поняття як язичницькі символи, символи віри. Символи і символіку тлумачать на побутовому, філософському, естетичному, психологічному, лінгвістичному, містично-окультному та інших рівнях. Розуміння символу і символіки має власну специфіку в фольклористиці, адже фольклор – найбагатша універсальна художня система, вид мистецтва, де символи – основа і вершина, а водночас і спосіб творення цієї основи й спосіб досягнення вершини.
Символіка – поняття загальнолюдське і національно-специфічне, етногенетичне. Дослідження саме останнього аспекту символіки надзвичайно актуальне, особливо – всебічне вивчення первісної символічної системи та її еволюції в генетично архаїчних тисячолітніх етносів. А саме такою і є українська система символічного відображення світу. Вона належить до найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті. Проте символи нині переважно розглядають в аспекті державному, що виражений в геральдиці й вексилології. Щодо інших аспектів вивчення і популяризації символів та символіки в сучасних дослідників мало що можна почерпнути, хоч дехто і вважає, що теоретичні й практичні розробки про символ задовольняють будь-які смаки. А символи державності – явище генетично нове, залежне від геополітичної ситуації. З іншого боку, знаходяться мудрагелі, котрі категорично /аж до невігластва/ стверджують: “Українська символіка ніколи не була предметом вивчення на Україні” /Похлебкин В.В. Словарь международной символики и эмблематики. – М., 1994. – С.550/. Цей же автор, займаючись не фаховим розглядом символів, а шовіністичним політиканством, кепкує з символіки кольорів в українців: “красный /червоний/… никогда не связывается в украинской символике с любовью, радостью, олицетворением прекрасного, лучшего. Это следует учитывать, чтобы ненароком не оскорбить национальные чувства украинцев. Напр., избегать дарить украинке красные цветы, а заменять их желтыми, голубыми, белыми, фиолетовыми” /Там само. – С.551-552/. А про тризуб пише: він “никакой связи с украинской историей и тем более с украинским народом не имеет” /Там само. – С.553/. Предметом вивчення, бачите, українська символіка не була, а це от стала!
Теорії символу беруть початок в античності. Відтоді й донині погляди на природу символу, його функції, роль і місце в житті людей досить суперечливі, неоднозначні. Це і заважає, а, з іншого боку, й допомагає збагнути /чи й відчути на рівні інтуїції, прозріння/ характерне, сутнісне.
Арістотель трактував символ як знак, смислом якого є якийсь знак іншого роду чи іншої мови; цей знак – засіб передачі плану вираження/адекватного чи метафоричного/ в план змісту, значення. Ці значення ясні, зрозумілі, піддаються класифікації.
Платон вважав символ знаковим виразом якоїсь вищої, але зовсім не знакової сутності, значення якої не завжди можна чітко зафіксувати, а тому це й служить переходом із сфери раціональної до світу ірраціонального, в якому сутність символу можна вловити через посередність образів, що виникають інтуїтивно, спонтанно, на межі яснобачення. Інтерпретація таких символів через не завжди прозорі образи не дозволяє витлумачити сутність перших однозначно, розкрити їхній смисл у закостенілій формі.
У неоплатонізмі категорія символу стала стрижневою, увібрала в себе не тільки шлях від явища до сутності, але й можливість безмежного пізнання й тлумачення символу через протилежності: невисловлюване, таємниче, затемнене і світле, зрозуміле. Зокрема, Платон протиставляє знаковій системі алфавіту цілісну й нероз’єднувану образність єгипетського ієрогліфа, а Прокл вважає за недоцільне смисл міфологічної символіки зводити до логічного чи реалістичного змісту. Псевдо-Діонісій Ареопагіт наголошував: символ виражає невидиму, сокровенну сутність Бога і набуває такої ж /божественної. – М.Д./ функції.
Середньовіччя акцентувало: символи існують як для приховування істини, так і для її виявлення, пізнання. До того ж, пізнання вищої істини можливе лише на основі розкодування символічних образів, саме в них закладено знання першооснов буття.
Епоха Відродження ставить символ у центр пізнавального комплексу, підкреслює його естетичну роль.
Німецька класична філософія в особі І. Канта вважала символ чуттєвим способом представлення ідей розуму за аналогією. Спосіб пізнання символу – це спосіб інтуїтивного пізнання прообразу чи ідеї, невичерпної в своїй невимовності й повноті.
Й.В.Гете конкретизував поняття символу: “Часткове завше підлягає загальному. Загальне завше має співвідноситись із частковим. Все, що відбувається, – символ, і в той же час, коли воно цілком виявляє себе, то вказує на все інше. Справжня символіка там, де часткове репрезентує загальне не як сон чи тінь, але як живе миттєве одкровення непізнаваного” /Гете И.В. Избр. филос. произведения. – М., 1964. – С.353/. І далі: “Символіка перетворює явище в ідею, ідею в образ і причому так, що ідея залишається в образі безкінечно діючою і непізнаною”.
Г.В.Гегель у символі вбачав знакову природу, смисл і вираження смислу. Символ як знак лише тоді може мати мистецьке значення, коли перетворюється в образ. А образ, будучи символічним, розкриває не весь комплекс своїх властивостей. Отже, в символі поряд із одночасним накладанням деяких властивостей образу і смислу є ще й інші ознаки, що їх можна збагнути лише в контексті застосування.
Де ні загальне не позначує особливе, ні особливе не позначує загальне, але де і те й інше абсолютно єдині, – саме те, – на думку В.Ф. Шеллінга, – і є символом.
В українській теоретичній думці виявили оригінальне розуміння символу Г.Сковорода, М.Костомаров, О.Потебня.
М.Костомаров у магістерській дисертації “Про історичне значення руської народної поезії” /1843/ порушив питання походження та еволюції символіки як образного відбиття народного духу, народного мислення. У дослідженні “Історичне значення південноруської народної творчості” /написана в 1870-і рр., в неповному обсязі видана 1905 р./ М. Костомаров подав таку дефініцію: символ – це образне вираження моральних ідей через фізичну природу, причому цим предметам надається більш чи менш визначена духовна властивість. Будучи відображенням народного світогляду, символіка, на думку М. Костомарова, є і “продовженням звичайної релігії”, “міфи і символи зумовлюють і взаємно утворюють самі себе” /Костомаров Н.И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества /Собр.соч. Н.И. Костомарова. – Кн.8. – Т.21.– СПб., 1905.– С.440/.
Походження, еволюцію символу, фольклорної символіки О.Потебня пояснював через закономірності розвитку мови: “Мова в усьому без винятку символічна” /Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. – Т.4.– Вып.2: Глагол.– М., 1977. – С.113/.
Досліджуючи СЛОВО, зокрема його структуру, внутрішню форму, О. Потебня відзначав характерну для останньої з моменту виникнення властивість символічності. Символізм, – писав учений, – від початків людської мови відрізняє її від звуків тварин і вигуків. Слово тільки тому орган думки і неодмінна умова всього подальшого розвитку світу й себе, що первісно є символом. Отже, “тільки з точки зору мови можна привести символи до порядку, що відповідає уявленням народу” /Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. – Харьков, 1860. – С.8/. Оскільки внаслідок лексичного збагачення мови затемнювалося виражене словом первісне враження, виникла потреба відновлення власного значення слова. Останнє й стало, вважає О.Потебня, однією з причин утворення символів.
О.Потебня визначив три основні відношення символу до означуваного: порівняння, протиставлення і відношення причинне. Вчений розглядав символ не лише як стилістичну категорію, а й як продукт культурно-історичного розвитку людства, пов’язаний із мовою, світоглядом, пізнанням світу; він вважав символ не тільки явищем мови, міфології, але і явищем усної художньої творчості в її родово-видових трансформаціях, жанровій специфіці, динаміці.
У теорії символу О. Потебні велика роль належить уявленню – головній ознаці, що виступає зв’язком образу із значенням. Образи, різноманітні за сукупністю своїх ознак, можуть бути тотожні за уявленням /чи точками, з яких розглядаються/ і значенням; той самий образ може мати різні, іноді протилежні, значення, інакше кажучи, може розглядатися і застосовуватися із стількох точок зору, скільки в ньому ознак. О.Потебня виявив “методологічне правило: для вивчення розподіляти символи не тільки за образами…, але й за уявленнями в їх зв’язку – тобто за паралельними рядами уявлень” /Потебня А.А. Объяснения малорусских и сродных народных песен. – Т.1. – Варшава, 1883. – С.42/. О. Потебня говорив, що символ – насамперед знак, але тільки в певному смислі може йти мова про їхню синонімічність, адже не кожен знак є символом. Справжнє мистецтво символічне.
У ХХ столітті теоретичні дослідження символу і символіки здійснили З.Фрейд, Г.Бейлі, Г.К.Юнг, К.Леві-Стросс, Е.Кассірер, М.Еліаде, Дж.Купер, О.Лосєв, П.Флоренський, Х.Керлот, Р.Кох, Г.Гадамер, Е.Сепір, С.Гайдегер, А.Голан, Т.Тодоров та ін. Кожний із цих вчених, а також певною мірою Ю.Лотман, Б.Успенський, Є.Мелетинський, С.Аверінцев, В.Топоров, І.Ребошапка по-своєму трактують символічно-міфологічні явища.
Е.Кассірер вважав мову, міф, релігію, мистецтво і науку символічними формами, завдяки яким упорядковується хаос довкілля і об’єднуються, консолідуються люди. Зв’язок між символом і його об’єктом не тільки умовний, але й природній. Слово не могло б позначувати предмет, річ, явище, якби між ними не існувало хоч би часткової тотожності.
Представники психоаналізу розглядають символ не як атрибут свідомої діяльності людини, а як можливість опосередкованого вияву підсвідомого змісту як в індивідуальній психіці, так і в культурі. К.Г. Юнг походження символів виводив від колективного несвідомого /архетипів/, зближуючи символ із міфом. “Те, що ми називаємо символом, – це термін, ім’я чи зображення, які можуть бути відомі в повсякденні, але мають специфічне додаткове значення до свого звичайного смислу… Слово чи зображення символічні, якщо вони мають на увазі щось більше, ніж їхнє очевидне і безпосереднє значення” /Юнг Карл Густав. Архетип и символ. – М., 1991. – С.25/.
К.Леві-Стросс відзначає наявність ізоморфізму між природними, соціальними і символічними структурами. Довільний характер знака діє тимчасово, проте цю тимчасовість нелегко перебороти /напр., змінити семантику зеленого й червоного кольорів у правилах вуличного руху/. На думку К.Леві-Стросса, культура несе надмір символічних означень, а індивідові, навпаки, бракує знання їх; соціальний світ створює певну рівновагу між цими двома ситуаціями.
Символ, за Л.Вітгенштейном, – знак, але такий знак, що має смисл і застосування в майбутньому, перспективу. Адже знак може й не мати смислу, а символ завжди його має.
Своєрідна теорія міфу і символу належить О.Ф.Лосєву. Дослідник вважав: 1) символ – функція відображення дійсності; 2) символ – смисл дійсності; 3) символ – інтерпретація дійсності в людській свідомості; 4) символ – сигніфікація дійсності; 5) символ – перетворення дійсності. І якщо “міфологія – це втілена дійсність”, то “символ – це субстанційне поєднання ідеального і реального. Це сама річ, за її ж суттю”. Але “смисл речі є … сама ж річ, не тільки взята в тотожності сама з собою, а, оскільки ототожнювати можна тільки те, що різне, то смисл речі є сама річ, але взята водночас і в різниці з самою собою” /Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство.– М., 1976. – С.51, 128/. За визначенням О.Лосєва, “символ – така образна конструкція, яка може вказувати на будь-які межі небуття і в тому числі також на “безмежжя”, але слід мати на увазі, що “не можна провести межі поміж скінченним і нескінченним символом, адже, з одного боку, категорія символу скрізь і завжди скінченна, а з іншого, – нескінченна” /Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. – М.,1982. – С.443/.

Що ж таке символ?

Наведемо ряд теоретичних положень, дефініцій, характерних висловлювань, що суттєво доповнять сказане вище. А конкретизацію поняття “символ” читач знайде в статтях словника.
“Символ – 1. Умовне позначення якогось предмета, поняття або явища. 2. Художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття і т.ін. 3. Умовне позначення якої-небудь величини, поняття, запроваджене певною наукою” /Словник української мови. – Т.9. – К., 1978. – С.174-175/.
“Символ – 1) В науці /логіці, математиці та ін./ те саме, що й знак. 2) У мистецтві – характеристика художнього образу з точки зору його осмислення, вираження ним якоїсь художньої ідеї. На відміну від алегорії смисл символу невіддільний від образної структури, і йому властива невичерпна багатозначність свого змісту” /Советский энциклопедический словарь. Изд. третье. – М., 1984.– С.1202/.
“Символ у мистецтві – універсальна естетична категорія, що розкривається через зіставлення з суміжними категоріями – образу художнього, з одного боку, знака та алегорії – з іншого. В широкому значенні можна сказати, що символ – це образ, узятий в аспекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним усією органічністю та невичерпною багатозначністю образу. Будь-який символ є образом /і будь-який образ є, хоч би до деякої міри, символом/; але категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на наявність якогось смислу, що нероздільно зливається з образом, проте з ним не тотожний.
Предметний образ і глибинний смисл у структурі символу – як два полюси, немислимі один без одного /адже символ втрачає поза образом свою явність, а образ поза смислом розсипається на свої компоненти/, але й розведені між собою, так що в напрузі між ними і розкривається символ. Переходячи в символ, образ “світліє”; смисл “світиться” крізь нього, будучи даний саме як смислова глибина, смислова перспектива.
Принципова відмінність символу від алегорії полягає в тому, що символ не можна дешифрувати простим зусиллям розуму, він не відокремлений від структури образу, не існує у вигляді якоїсь раціональної формули, що її можна “вкласти” в образ і потім здобути з нього. Тут доводиться шукати й специфіку символу щодо категорії знака. Якщо для нехудожньої /напр., наукової/ знакової системи полісемія є лише перешкодою, що заважає раціональному функціонуванню знака, то символ тим змістовніший, чим багатозначніший. Смислова структура символу багатошарова і розрахована на активну внутрішню роботу того, хто сприймає.

Микола ДМИТРЕНКО.

Від редакції. Повністю статтю М. Дмитренка "Що таке символ?" опубліковано в "Словнику символів", який щойно видала редакція часопису "Народознавство". Книгу можете замовити, надіславши кошти в сумі десять гривень на розрахунковий рахунок редакції або на ім'я редактора за адресою: 253222, Київ-222, а/с 18, Дмитренку Миколі Костьовичу.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.

[ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?] [«А НА ТІЙ ВЕРБІ ЗОЛОТА КОРА» ] [ БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ ] [ ЛИПА ЗОЛОТОМ ОБЛИПЛА ] [ НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО ] [ ОЙ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ, КУЧЕРЯВИЙ ДУЖЕ ] [ ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО… ] [ РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ... ] [ «РОСТИ, РОСТИ, ТОПОЛЕНЬКО…» ] [ СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)] [ СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ ] [ УОСОБЛЕННЯ ТЕМРЯВИ (Бузина)] [ ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ (Вишиванка) ]