Весела Абетка. ЧИТАНКА. Микола ДМИТРЕНКО БЕРЕЗА

БЕРЕЗА — давній оберіг, культове дерево, “Богородичне дерево”; дерево, пов’язане з нечистою силою, душами померлих; символ відродження, чистоти, святості, родючості, краси, тендітності, скромності, звістки, туги, печалі, беззахисності, дівочої незайманості й загалом — дівчини, жінки; небесного духовного начала, що бере на себе земні гріхи; ватага колядників та інших молодіжних розважально-ігрових груп під час організованого дозвілля (чільника, що, як береза з-поміж інших дерев, виокремлювався певними рисами — красномовством, почуттям справедливості, готовністю служити громаді); покарання (“березова каша”).
Водночас береза символізує смерть і воскресіння, зиму і весну. В календарі друїдів береза — символ першого місяця року, дерево початку. Березень — назва першого весняного місяця українців.
З часом образ берези трансформувався в етнічний символ, і в українців асоціюється з Росією (зокрема, угро-фінськими народами Півночі). Первісно ж, береза як родове, рідне культове дерево належала племенам і народностям Північної Скандинавії — Норвегії, Швеції: окрім беріз, у післяльодовиковий період там інші дерева не росли, навіть сосни. Монопородні березові ліси — найпівнічніші. В алтайських народів береза символізує світове дерево: буряти називають її сторожем воріт, оскільки вона відкриває шаманові шлях на небо.
Цигани обкутували навколо берези натільну (спідню) сорочку й прислухалися до звуків: почуте віщувало долю.
У давні часи на українських землях існували священні гаї — дубові й березові. До дерев ставилися, як до живих істот, зрубували тільки сухостій (середній вік берези в наших краях100 років).
Під час буйного розквіту природи — Зелених свят — існував звичай завивати вінки на березах. Завивання вінків починалося в четвер. Дівчата в гаю чи лісі вибирали молоді невисокі берези й виплітали вінки просто на гілках. Потім обмінювалися жовтими сонячними крашанками, цілувалися крізь вінок і так освячували свою дружбу й майбутнє кумування. Через три дні, в неділю, йшли до беріз і розвивали свої вінки: в якої був свіжіший, менш зів’ялий — доля тієї передбачалася щасливішою; чий зів’яв, та мала скоро вийти заміж, але, можливо, не зі своєї волі — за нелюба чи підстаркуватого парубка або й удівця.
Ритуальне пошанування берези в період Зелених свят переносили з лісу (поля) до села: вирубували дерево, несли на вигони, на степи чи долини, левади, пізніше — біля церкви, корчми, прикрашали, завивали березу, водили біля неї хороводи, співали пісень, потім приносили ритуальну жертву — їжу: їли кашу, пироги, обсипали кашею гілля; обходили з деревом двори, а потім березове гілля розламували на частини, розбирали по домівках — прикрашали хату ззовні і зсередини, зберігали до Купайла, а тоді спалювали в купальському багатті або кидали у воду як вінок і ворожили: на сьомий день після Купайла дівчата, що не знайшли пари, сплітали вінок, ішли до річки і крізь нього дивилися на воду, щоб побачити образ нареченого.
Під час Свята Куста (Полісся, с. Сварицевичі та інші села) дівчину-куста наряджали гілками з берези, вінок сплітали з тонких пагонів, додаючи липових, кленових. Часом на Поліссі березу використовували як купальське дерево.
Білий колір цього дерева одна з християнських легенд пояснює так: коли до дерева підійшов зрадник Ісуса Іуда Іскаріот і захотів на ньому повіситися, то береза відмовила йому, хоч злякалася й від того побіліла.
В українському фольклорі з березою передусім пов’язані образи дівчини, жінки: “Аби дуби, а берези будуть”, “Дубочки — синочки, берези — дочки”, “На лежачу березу кози скачуть” (М. Номис), “Зеленая березонько, чого похилилась? //Молодая дівчинонько, чого зажурилась?”, “Хто йде — не минає, березу ламає”.
Перетворення дівчини на березу (тополю, калину) типові у народних піснях:

Казав брат сестриці:
“Не становись на кладку!”
Сестриця не слухала,
на кладку ступала,
Кладочка схитнулась,
сестриця втонула.
Як потопала — три слова сказала:
“Не рубай, братіку, білої березоньки,
Не коси, братіку, шовкової трави,
Не зривай, братіку, чорного терну.
Біла березонька — то я молоденька,
Шовкова трава — то моя руса коса,
Чорний терен — то мої карі очі”.

У народних загадках образ берези змальовується відповідно до ознак дерева: “Біла-білява перед Богом стояла: “Боже мій милий, моє тіло рубають, а кров мою п’ють!”, “Біла, а не сніг; зелена, а не лист; кучерява, а без волосся”, “Біле — не сніг, зелене — не луг, кучеряве — не людина”, “Лізу, лізу по білому залізу; ліз би далі, та вломиться”.
У замовлянні на добрий сон, на ріст дитини проголошується: “Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, білая береза, у тебе дубочки синочки, а у березочки дочки. Тобі, дубе й березо, шуміть та густи, а рожденному, хрещеному рабу Божому Івану спать та рости!”
Образ самотності матері передано в пісні через образ берези, що стоїть одиноко в полі:

У полі береза, у полі кудрява,
А на тій березі зозуля кувала.
Ой то не зозуля, то рідная мати,
Вона виряджала сина у солдати.

Сфера магічного впливу берези відома з обрядовості весняної, русальної, купальської, весільної, з давніх замовлянь. На Русальному тижні, за повір’ям, русалки на березах гойдаються, спускаються додолу по їхніх гілках, коли з’явиться хтось із людей, щоб залоскотати. Плакучі берези цієї пори обходили, адже в них зберігалися духи пращурів, які заманювали до себе й часом паралізовували, не відпускали. Начебто душі померлих дівчат, які стерегли своє родове дерево, під час зустрічі з випадковим перехожим затанцьовували його до смерті. Дуб і березу використовували в оздоровчій магії як оберіг від злих духів і запоруку не лише фізичного, а й психічного здоров’я. Березові прутики зберігали в хаті як обереги від злих духів, лихих намірів домовика; березовим віником підмітали припічок, а також час від часу кидали березові дрова у піч, щоб зберегти чистоту домашнього вогнища і забезпечити здоров’я чоловікам.
Відомі цілющі властивості березового соку, березових сережок — Богородичних сліз. Листя берези запарювали для купелі немовляти-донечки: “Би мала добрий сос (сік) для своєї родини, як ця деревина для світу, би стан її не міг ніколи зчорнитися до кінця,.. би була стрункою та високою, при будь-яких вітрах (життєвих негодах) би не горбиласи ніколи” (Г. Маковій).
У фольклорі збереглося замовляння (подаємо за Г. Лозко):

Прошу, березко, рушати в купіль,
Щоб моє серце всім було любе.
Прошу, березко, в добру годину,
Щоб тільки добре не знало спину.
Прошу, березко, у купіль-воду,
Щоб мала доня файненьку вроду.
Кидай, березко, під ноги рутку,
Щоб моя доня не знала смутку.

В іншому замовлянні від грудної жаби сказано: “Кину жабу під березовий кущ, щоб не боліло, щоб не щеміло”. При цьому над хворим тримали сплетені березові гілочки, прохаючи для нього зцілення.
У деяких місцевостях навколо берези в полі чи десь на пагорбі водили родові ритуальні хороводи з проханням здоров’я, щасливої долі дочкам, щоб майбутній чоловік не був пияком і діти не хворіли. У весільному обряді велику роль відігравали не лише барвінок, сосна, вишня, а й береза. Подекуди на Буковині в суботу бояри заклечували березовим віттям світлицю молодої:

Гой, березо, кора біла,
Ввійди в мою хату,
Як я буду з ріднов хати
Та й си виряджати.
Най внесуть тя мні бояри,
Вчепля на ківочки,
Би нічим я не зваляла
Шлюбної сорочки…

У неділю, коли молоду виряджали до шлюбу, світівки (світилки, дружки) збирали те віття, освячували в церкві й передавали матері молодого, щоб поначіплювала у своїй світлиці на родову чистоту (Г. Маковій). Гілку берези, що зрослася з гілкою дуба, застосовували в любовній магії для поєднання пари (дівчина з цією гілкою берези обходила навколо парубка, а часом напувала його відваром цієї гілки). У деяких поліських селах під час поховання накривали тіло померлої жінки гілками берези. На Чернігівщині вважали, що береза, яка росте близько біля хати, провокує жіночі хвороби.
У Карпатах існувало повір’я: якщо якийсь одружений чоловік (батько дітей, дід) ненавмисне посадить біля хати березу, то в сім’ї хтось помре. Нарости на стовбурі, за повір’ям, з’являються від людських прокльонів, жіночої лайки. Вислів “збиратися в берізки” (або вишеньки) означає погано почуватися, готуватися до смерті.
Дані про березу досить суперечливі щодо позитивних та негативних конотацій, хоча, слід наголосити, переважають позитивні. Деякі негативні значення було принесено запровадженням християнства: за легендою, береза — прокляте Богом дерево, бо прутами з неї нібито шмагали Христа. Цікаво, що в народній пісні зустрічаємо такий образ: “Била мене мати березовим прутом, //Щоби я не стояла з молодим рекрутом”. У слов’янських баладах поширений мотив, що на могилі хлопця виростає дуб (дубочок), а на могилі дівчини — калина або береза.