Микола ДМИТРЕНКО
НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО

СОСНА — символ світового дерева, дерева життя; плодючості; витривалості, сили характеру; безсмертя; самотності, туги. Стовбур із кроною — символ фалоса. Соснові шишки символізують чоловічу силу, плодючість. Сосна буває заввишки до 50 м, морозостійка до -650С. Середній вік — 300—500 років. Відоме давнє обрядове використання сосни. Зокрема, у весільному обряді дерево (гілки з нього) використовували як гільце (вильце, різка), що його прикрашали в дівич-вечір: “На городі сосна золотом обросла. //Золото зберіте, гілечко вберіте”. До гільця співали:

Ой сосно, сосно зелена,
Де ти, сосно, росла?
Дунаєм-водою припливла,
У молодої на столі зацвіла.

Мотиви горіння, палання сосни у відомій пісні також пов’язані з одруженням (“Горіла сосна, палала, //Під нев дівчина стояла…”). Цей образ спочатку зустрічається у веснянках, гаївках, де горіти — означає закохуватись, гасити водою — стримуватися. Проте тут простежується жартівливий мотив (образ решета: “Скільки в решеті водиці, //Стільки у дівчат правдиці”):

Бура соснонька горіла,
Під нев ми дівонька сиділа,
Решітцем водицю носила
Та буру сосноньку гасила.

Щодо іншого мотиву горіння сосни і спалення під нею дівчини, то, здається, досі не розкодовано символічного змісту цих образів. М. Костомаров та Я. Коллар вважали цей сюжет дуже давнім, таким, що, можливо, належить до міфічного періоду й означає принесення дівчини в жертву, покарання за втрачену цноту або за чари. Натомість у весільному обряді, вважав М. Костомаров, нема такого сумного значення, як у піснях. З образом сосни пов’язано стан самотності:

Не хилися, сосно, бо й так мені тошно;
Не хилися, гілко, бо й так мені гірко.

Образ дерева відображено в народних загадках, приказках, порівняннях: “Всі пани скинули жупани, а один пан не скинув жупан”, “Усі пани поскидали каптани, одна пані у каптані”; “Зелений, як у сосни гілки”, “Вчепився, як смола до сосни”.
У художній літературі, малярстві образ сосни досить поширений. Леся Українка через образ сосни передала важкий емоційний стан, зажуру. Через контраст весни — зими передано нездійснення мрій, нерозвіяність тяжкої зимової думи:

З вітром весняним сосна розмовляла
Вічно зелена сосна.
Там я ходила і все вислухала,
Що говорила вона.
Ой не “зеленого шума” співала
Вічно смутная сосна…
Ні, не “зеленого шума”!
Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.

Образ дерева-оберега, розрадниці, вірної подруги життя описав Григорій Тютюнник у романі “Вир”: “Дорош сидів, обнявши сосну, і тихо розказував їй: “Як же мене не вбило кулею?..” А сосна йому відшіптувала: “Я тобі живиці дам. Я наживлю тебе земною силою…”
Всебічну характеристику сосни з погляду образів-символів подав І. Драч:

Старезна струна, басова, мідяна,
А крона корони, гірка й медяна,
Зеленою магмою в хмарах застигла
На сонячних карих розжарених тиглях.
Стоїчно, велично шумить шумовицю,
У венах підкірних бурштинить живицю.
Грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічна
Посестра вічності — княжна потойбічна.

У вірші, присвяченому Григору Тютюннику, в образі “соснової кошулі” прочитуємо тотальну заборону говорити правду, це своєрідна труна, в якій її ховають: “Рано ж як одягати //На Правду соснову кошулю…”
Ліна Костенко констатує:

Сосновий ліс перебирає струни
Над берегами вічної ріки.

[ЩО ТАКЕ СИМВОЛ?] [«А НА ТІЙ ВЕРБІ ЗОЛОТА КОРА» ] [ БЕРЕЗА — ДАВНІЙ ОБЕРІГ ] [ ЛИПА ЗОЛОТОМ ОБЛИПЛА ] [ НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО ] [ ОЙ ТИ, ДУБЕ, ДУБЕ, КУЧЕРЯВИЙ ДУЖЕ ] [ ОЙ У ПОЛІ КЛЕН-ДЕРЕВО… ] [ РОСТИ, РОСТИ, БАРВІНОЧКУ... ] [ «РОСТИ, РОСТИ, ТОПОЛЕНЬКО…» ] [ СВЯЩЕННЕ ДЕРЕВО ЖИТТЯ (Вишня)] [ СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ ] [ УОСОБЛЕННЯ ТЕМРЯВИ (Бузина)] [ ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ (Вишиванка) ]