Ігор КАЛИНЕЦЬ
        КНИЖЕЧКА ДЛЯ ДЗВІНКИ
        ВЕСЕЛКА        
  *    *    *
  Якось, дивлячись на вечорове небо, 
  мені згадалося Шевченкове: 
  Зоре моя вечірняя, зійди над горою, 
  Поговорим тихесенько в неволі з тобою. 
  Розкажи, як за горою сонечко сідає, 
  Як у Дніпра веселочка воду позичає.
З того й почалося:
Було семеро нас у Матері Білої. 
  Послала Мати Червону по воду:
  – Піди, доню, на оболоню, 
  бо вже одгриміло
  по небеснім коню. 
  Пішла Червона понад річкою, 
  собою залюбувалася у плесі –  і не вертається.
Посилає Мати Оранжеву –
  і з тою таке ж сталося.
  Потім пішла Жовта,
  за нею Зелена,
  тоді Блакитна, Синя і Фіолетова.
Чекає не дочекається Мати, 
  не терпиться у хаті, 
  визирнула за ворота 
  та й сплесла у долоні:
  – Які красні мої доні!
А доки вони милуються своєю красою, відгадаймо народні загадки:
Вийшла звідкись гарна дівка, 
  на ній стрічка-семицвітка, 
  а де з річки воду брала, 
  там коромисло зламала.
Червоні коромисла 
  через річку повисли.
Давно ти здогадалася, що йдеться про веселку, яку ще називають у нас веселиця, веселуха, райдуга, дуга. А на Поліссі і радовниця, і денша, і коромисел. Я придумав речення, щоб запам'ятати кольори веселки і їх порядок (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий): Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.
  
ПІСЕНЬКА
Гей біле, біле, 
  берись до діла. 
  А жовте, жовте, 
  діжу побовтай, 
  поки червоне 
  не охолоне, 
  а поки синє 
  згусне-застине. 
  А ти, зелене, 
  сідай до мене. 
  Прийде блакитне –
  слізоньки витре, 
  прийде рожеве –
  смуток розжене. 
  А потім чорне 
  до сну пригорне.
 
  КАЗОЧКА ПРО СЛЬОЗУ
Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля. І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу – і потрапила під колеса. Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей. Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали. Адже чашка сама вибігла на дорогу. Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
  Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір'я, і дві сльози викотилося з очей. Одна капнула на зелений листок – і спалахнула різнобарвними промінцями. Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
  – А що це у тобі?
  – Веселка,— відповіла Сльоза.
  – Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
  – Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
  – То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно,— промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати. – Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
  А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
  – Ти теж Сльоза?
  – Ні, я Роса.
  – А звідки ти випала?
  Нізвідки. Роса просто появляється.
  – Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
  Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
  – Ми — Роса і Сльоза. А ти хто?
  – Я Сонечко.
  – А ти звідкіль випало? - - не вгаває Сльоза.
  – А я не випало, я прилетіло.
  Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
  – А в мене Веселка,— похвалилася Сльоза.
  – Овва,— відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
  – Але ж ти не випала з ока? -- чудується Сльоза.
  – Ну, то й що? – втрутилося Сонечко. – І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
  Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з'явилося по веселці.
  – І ти не випало з ока, а прилетіло, – розмірковує Сльоза,— звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчи¬кові, що він виплакав свою веселість.
  – А веселки беруться від Великого Сонця, – пояснило Сонеч¬ко. – Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
  Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові
  Сльози не було. Куди ж вона ділася?  Адже  вона без крилець.
  А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.
А тепер спробуємо відгадати ще три «кольорові» загадки:
Вона червона? 
  Ні, чорна. 
  Чому ж вона біла? 
  Тому що зелена.
(Смородина)
Весною біла, 
  літом зелена, 
  восени жовта,
  зимою добра.
(Груша)
Чий календар?
Тільки й того, що живу: 
  квітень, зелень,
  жовтень,
  червень.
  А тоді весь час -- костень: 
  лежу собі кісточкою, 
  ні жива, ні мертва.
(Ягода)
  
КАЗКА ПРО СІМ СЕСТЕР І ЧОРНОГО КНЯЗЕНКА
Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки Червоної.
  – Не віддамо, – кажуть Мати, – бо вона Любов, кохає Мак у полі.
  Іди, іди, Чорний Князю, пріч – 
  хай тебе кохає темна Ніч.
Через рік знову приходить:
  –  Дозвольте заручитися з Оранжевою.
  –  А я піду за того, кого сама виберу: я Доля. 
  Хай тобі жоною буде Ніч!
  Ти моєї долі не каліч.
Ще один рік пролетів.
  –  Так віддайте Жовту,— благає Чорний Князенко.
  – А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися? 
  Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч!
  Хай тобі жоною буде Ніч.
Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
  –  Дарма,— впирається та, – я Надія. Буду свого 
  Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
  Тут тобі надії ні на гріш. 
  Хай тобі жоною буде Ніч.
А ще через рік одмовляється Блакитна:
  – Нікому не стану дружиною – я ж бо В о л я. 
  Ліпше голову згубити з пліч!
  Хай тобі жоною буде Ніч.
Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
  –  Я – Жалоба, а ти – Туга – 
  не знаємо друга. –
  А Синя на те:
  –  Не мені ся, Чорний Князю, річ. 
  Хай тобі жоною буде Ніч.
Залишилася найменша – Фіолетова. Коли прийшов 
  Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
  –  Не давайте мене! Я Тривога – 
  Пропаду без рідного порога.
Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного 
  персня та й спересердя мовить:
  –   Не судилося мені у сій господі зятювати.
  То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
  От і місяць ізійшов.
Місяць світить, а ми загадки відгадаємо:
Золотий пішов, а срібний прийшов.
  (Сонце і місяць)
Розколеш лід — візьмеш срібло, 
  розколеш срібло — візьмеш золото.
  (Яйце)
А ці загадки з географії:
На півночі — Біле, 
  на півдні — Чорне, 
  що поміж ними?
  (Між Білим і Чорним морями Європа)
На сході Жовте,
  на заході — Червоне,
  що поміж ними?
  (Між Жовтим і Червоним морями Азія)
Два брати з Чорногори зійшли,
  до Пруту побігли:
  один Чорний, другий Білий.
  (Білий Черемош і Чорний Черемош)
Я не храм, що білий зверху, 
  та зовуся...
  (Біла Церква)
Мала річка...
  наробила ляхам шкоди.
  (Жовті Води.)
ДВІ ПІСЕНЬКИ ПРО СИНЄ
*    *    *
  Приснилося дівчинці синє, 
  вона розповіла пуп'янку, 
  а той узяв і розцвів 
  синім дзвіночком.
Приснилося дівчинці синє, 
  вона розповіла гніздечку, 
  а звідти випурхнула 
  синя пташка.
Приснилося дівчинці синє, 
  вона розповіла струмкові. 
  Тепер у синій хвилі 
  і рибка синя.
Приснилося дівчинці синє, 
  вона розповіла сопілці, 
  тепер ота пісенька 
  сумна-пресумна.
А що приснилося дівчинці –
  хіба вона пригадає?
Але квітка цвіте, 
  пташка літає; 
  рибка пливе, 
  пісня ридає...
*    *    *
  У синьої квітки 
  золоте серце: 
  вона любить 
  срібну росину 
  і золоту осу.
У синьої пташки 
  золоте серце: 
  вона любить 
  і золоте яєчко, 
  і сорокате.
У синьої річки 
  золоте серце: 
  вона любить 
  і золоту рибку, 
  і рибку синю.
У синьої пісні 
  золоте серце: 
  вона любить 
  і золоте слівце, 
  і срібну сльозу.
У нашої дівчинки 
  найзолотіше серце, –
  бо вона любить
  і квітку з осою, 
  і пташку з яєчком, 
  і річку із рибкою, 
  і пісню зі смутком.
 Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі Духи, які знають, як це чинити. Правда, ці Духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Газами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
  Почалося б із викрадення Червоної – і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Го¬рицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блеклим, безбарвним.
  Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої – усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:
Хто скорше до мене, 
  тому дам зелене!
Без Блакитної — сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і Далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету. Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але та¬ки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
  А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сест¬ри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері – Світла. У каз¬ках Перемагає Добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
  А ось як про Веселку написано у Святому писанні — Біблії: Покарав Бог людей потопом, тільки дав змогу врятуватися праведному Ноєві з сім'єю і тваринами. 40 днів і 40 ночей лила вода із небесних шлюз, затопивши усеньку землю. А коли злива припинилася, і води почали спадати і входити в береги, з ковчегу Ноя вилетів Голуб. Він незабаром повернувся з гілкою маслини – вісткою, що Земля знову оживає. Це був Голуб Миру. А Бог пошкодував, що так страшно покарав людей, і на знак примирення і запоруки, що більше такого не повторить, перевісив людям Веселку, – нехай потішаться після 40-добової зливи.
  Напевно від Бога і кольори нашого прапора, бо святі оті кольори – синій і жовтий.
  
НАШ СТЯГ
Звідки дзвінний, звідки звинний 
  серед вітру вітрограй? 
  Звідкіля мені у віно 
  житокрай і небокрай? 
  Звідкіля у злотосині 
  двоязикий стяг-прастяг? 
  Се для мене Бог всесильний 
  знаки милості простяг.
ПІСЕНЬКА НА ЗАКІНЧЕННЯ
Веселко, веселко, 
  чи маєш свою країну? 
  – А моя Вкраїна – 
  то небо синє 
  після чорного. 
  – Веселко, веселко, 
  чи маєш свого Києва?
  – А мій Київ –
  то хмара злоточола 
  і перлистий дощик. 
  – Веселко, веселко, 
  чи маєш свого Дніпра?
  – А мій Дніпро 
  на синім коні 
  під Золоті Мости 
  в'їжджає. 
  – Веселко, веселко, 
  чи маєш свого Шевченка?
  – А мій Шевченко 
  сім небесних книг пише 
  незгасним пером.
Якось дивлячись на вечорове небо, мені згадалося: 
  ...Як у Дніпра веселочка воду позичає.
Написано в 1975 р. на Уралі
Найменшим
      [  Примовлянки ]          [ Небилиці про Котика і Кицю ]          [ Різні-прерізні телеляківки ]
[ Маленьке Я є Я ] 
        [ Деякі пісеньки ]
Більшеньким
[ Книжечка для Дзвінки ] 
[ Дивосвіт ]          [ Пісні Калинової сопілки ]          [ Веселка ] 
  [ Вітання на поштівках ] 
[ Ігорчик святкує ] 
[ Наш календарик ]          [ Вірші о. Яна Твардовського ]
[ Забави тістечок ]          [ Уся Кася з шоколадки, рукавці лиш із помадки ]