Ігор КАЛИНЕЦЬ
КНИЖЕЧКА ДЛЯ ДЗВІНКИ
ВЕСЕЛКА

* * *
Якось, дивлячись на вечорове небо,
мені згадалося Шевченкове:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою,
Поговорим тихесенько в неволі з тобою.
Розкажи, як за горою сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка воду позичає.

З того й почалося:

Було семеро нас у Матері Білої.
Послала Мати Червону по воду:
– Піди, доню, на оболоню,
бо вже одгриміло
по небеснім коню.
Пішла Червона понад річкою,
собою залюбувалася у плесі – і не вертається.

Посилає Мати Оранжеву –
і з тою таке ж сталося.
Потім пішла Жовта,
за нею Зелена,
тоді Блакитна, Синя і Фіолетова.

Чекає не дочекається Мати,
не терпиться у хаті,
визирнула за ворота
та й сплесла у долоні:
– Які красні мої доні!

А доки вони милуються своєю красою, відгадаймо народні загадки:

Вийшла звідкись гарна дівка,
на ній стрічка-семицвітка,
а де з річки воду брала,
там коромисло зламала.

Червоні коромисла
через річку повисли.

Давно ти здогадалася, що йдеться про веселку, яку ще називають у нас веселиця, веселуха, райдуга, дуга. А на Поліссі і радовниця, і денша, і коромисел. Я придумав речення, щоб запам'ятати кольори веселки і їх порядок (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий): Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.

ПІСЕНЬКА

Гей біле, біле,
берись до діла.
А жовте, жовте,
діжу побовтай,
поки червоне
не охолоне,
а поки синє
згусне-застине.
А ти, зелене,
сідай до мене.
Прийде блакитне –
слізоньки витре,
прийде рожеве –
смуток розжене.
А потім чорне
до сну пригорне.


КАЗОЧКА ПРО СЛЬОЗУ

Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля. І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу – і потрапила під колеса. Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей. Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали. Адже чашка сама вибігла на дорогу. Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір'я, і дві сльози викотилося з очей. Одна капнула на зелений листок – і спалахнула різнобарвними промінцями. Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
– А що це у тобі?
– Веселка,— відповіла Сльоза.
– Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
– Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
– То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно,— промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати. – Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
– Ти теж Сльоза?
– Ні, я Роса.
– А звідки ти випала?
Нізвідки. Роса просто появляється.
– Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
– Ми — Роса і Сльоза. А ти хто?
– Я Сонечко.
– А ти звідкіль випало? - - не вгаває Сльоза.
– А я не випало, я прилетіло.
Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
– А в мене Веселка,— похвалилася Сльоза.
– Овва,— відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
– Але ж ти не випала з ока? -- чудується Сльоза.
– Ну, то й що? – втрутилося Сонечко. – І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з'явилося по веселці.
– І ти не випало з ока, а прилетіло, – розмірковує Сльоза,— звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчи¬кові, що він виплакав свою веселість.
– А веселки беруться від Великого Сонця, – пояснило Сонеч¬ко. – Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові
Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець.
А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.

А тепер спробуємо відгадати ще три «кольорові» загадки:

Вона червона?
Ні, чорна.
Чому ж вона біла?
Тому що зелена.

(Смородина)

Весною біла,
літом зелена,
восени жовта,
зимою добра.

(Груша)

Чий календар?

Тільки й того, що живу:
квітень, зелень,
жовтень,
червень.
А тоді весь час -- костень:
лежу собі кісточкою,
ні жива, ні мертва.

(Ягода)

КАЗКА ПРО СІМ СЕСТЕР І ЧОРНОГО КНЯЗЕНКА

Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки Червоної.
– Не віддамо, – кажуть Мати, – бо вона Любов, кохає Мак у полі.
Іди, іди, Чорний Князю, пріч –
хай тебе кохає темна Ніч.

Через рік знову приходить:
– Дозвольте заручитися з Оранжевою.
– А я піду за того, кого сама виберу: я Доля.
Хай тобі жоною буде Ніч!
Ти моєї долі не каліч.

Ще один рік пролетів.
– Так віддайте Жовту,— благає Чорний Князенко.
– А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися?
Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч!
Хай тобі жоною буде Ніч.

Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
– Дарма,— впирається та, – я Надія. Буду свого
Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
Тут тобі надії ні на гріш.
Хай тобі жоною буде Ніч.

А ще через рік одмовляється Блакитна:
– Нікому не стану дружиною – я ж бо В о л я.
Ліпше голову згубити з пліч!
Хай тобі жоною буде Ніч.

Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
– Я – Жалоба, а ти – Туга –
не знаємо друга. –
А Синя на те:
– Не мені ся, Чорний Князю, річ.
Хай тобі жоною буде Ніч.

Залишилася найменша – Фіолетова. Коли прийшов
Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
– Не давайте мене! Я Тривога –
Пропаду без рідного порога.

Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного
персня та й спересердя мовить:
– Не судилося мені у сій господі зятювати.
То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
От і місяць ізійшов.

Місяць світить, а ми загадки відгадаємо:

Золотий пішов, а срібний прийшов.
(Сонце і місяць)

Розколеш лід — візьмеш срібло,
розколеш срібло — візьмеш золото.
(Яйце)

А ці загадки з географії:

На півночі — Біле,
на півдні — Чорне,
що поміж ними?
(Між Білим і Чорним морями Європа)

На сході Жовте,
на заході — Червоне,
що поміж ними?
(Між Жовтим і Червоним морями Азія)

Два брати з Чорногори зійшли,
до Пруту побігли:
один Чорний, другий Білий.
(Білий Черемош і Чорний Черемош)

Я не храм, що білий зверху,
та зовуся...
(Біла Церква)

Мала річка...
наробила ляхам шкоди.
(Жовті Води.)

ДВІ ПІСЕНЬКИ ПРО СИНЄ

* * *
Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла пуп'янку,
а той узяв і розцвів
синім дзвіночком.

Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла гніздечку,
а звідти випурхнула
синя пташка.

Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла струмкові.
Тепер у синій хвилі
і рибка синя.

Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла сопілці,
тепер ота пісенька
сумна-пресумна.

А що приснилося дівчинці –
хіба вона пригадає?

Але квітка цвіте,
пташка літає;
рибка пливе,
пісня ридає...

* * *
У синьої квітки
золоте серце:
вона любить
срібну росину
і золоту осу.

У синьої пташки
золоте серце:
вона любить
і золоте яєчко,
і сорокате.

У синьої річки
золоте серце:
вона любить
і золоту рибку,
і рибку синю.

У синьої пісні
золоте серце:
вона любить
і золоте слівце,
і срібну сльозу.

У нашої дівчинки
найзолотіше серце, –
бо вона любить
і квітку з осою,
і пташку з яєчком,
і річку із рибкою,
і пісню зі смутком.

Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі Духи, які знають, як це чинити. Правда, ці Духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Газами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
Почалося б із викрадення Червоної – і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Го¬рицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блеклим, безбарвним.
Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої – усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:

Хто скорше до мене,
тому дам зелене!

Без Блакитної — сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і Далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету. Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але та¬ки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сест¬ри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері – Світла. У каз¬ках Перемагає Добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
А ось як про Веселку написано у Святому писанні — Біблії: Покарав Бог людей потопом, тільки дав змогу врятуватися праведному Ноєві з сім'єю і тваринами. 40 днів і 40 ночей лила вода із небесних шлюз, затопивши усеньку землю. А коли злива припинилася, і води почали спадати і входити в береги, з ковчегу Ноя вилетів Голуб. Він незабаром повернувся з гілкою маслини – вісткою, що Земля знову оживає. Це був Голуб Миру. А Бог пошкодував, що так страшно покарав людей, і на знак примирення і запоруки, що більше такого не повторить, перевісив людям Веселку, – нехай потішаться після 40-добової зливи.
Напевно від Бога і кольори нашого прапора, бо святі оті кольори – синій і жовтий.

НАШ СТЯГ

Звідки дзвінний, звідки звинний
серед вітру вітрограй?
Звідкіля мені у віно
житокрай і небокрай?
Звідкіля у злотосині
двоязикий стяг-прастяг?
Се для мене Бог всесильний
знаки милості простяг.

ПІСЕНЬКА НА ЗАКІНЧЕННЯ

Веселко, веселко,
чи маєш свою країну?
– А моя Вкраїна –
то небо синє
після чорного.
– Веселко, веселко,
чи маєш свого Києва?
– А мій Київ –
то хмара злоточола
і перлистий дощик.
– Веселко, веселко,
чи маєш свого Дніпра?
– А мій Дніпро
на синім коні
під Золоті Мости
в'їжджає.
– Веселко, веселко,
чи маєш свого Шевченка?
– А мій Шевченко
сім небесних книг пише
незгасним пером.

Якось дивлячись на вечорове небо, мені згадалося:
...Як у Дніпра веселочка воду позичає.

Написано в 1975 р. на Уралі

Найменшим
[ Примовлянки ] [ Небилиці про Котика і Кицю ] [ Різні-прерізні телеляківки ]
[ Маленьке Я є Я ] [ Деякі пісеньки ]


Більшеньким
[ Книжечка для Дзвінки ]
[ Дивосвіт ] [ Пісні Калинової сопілки ] [ Веселка ] [ Вітання на поштівках ]
[ Ігорчик святкує ]
[ Наш календарик ] [ Вірші о. Яна Твардовського ]

[ Забави тістечок ] [ Уся Кася з шоколадки, рукавці лиш із помадки ]

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.