Ігор КАЛИНЕЦЬ
УСЯ КАСЯ З ШОКОЛАДКИ,
РУКАВЦІ ЛИШ ІЗ ПОМАДКИ
ЄЖИ ГАРАСИМОВИЧ

(переклад із польської)

ПАРАСОЛЬКА, ЩО СПІВАЄ

Куди ділась парасолька?
Де, ніхто не знає.
Десь на дереві вгніздилась —
там собі співає.

Математики не робить,
не вивчає літер,
а (та) співає соловейком
десь посеред віття.

Геть усі пташки довкола
роззявляли писки:
не літало ще ніколи
тут таке пташисько.

Кажуть, може, то не пташка,
не жива істота.
Та однак співає й знає
всі слова достоту.

У книженціях усяких
з кінця і спочатку
віднайти цю парасольку
Кася має гадку.

Снігурі там і зозулі,
щиглики і дрохви,
ґави, ластівки і гулі –
до біди і трохи!

Омелюхи і ворони,
жайворонки в полі...
Та чим живиться щоденно
пташка-парасоля?

І коли до нас вертає
із теплого краю,
І з чого гніздечко мостить?
У книжках немає!

Зоології учитель
тицьне у таблицю:
- Що ти можеш оповісти
про оцюю птицю?

– Чи вона є із родини
звіряток пухнастих?
Чи, можливо, із тих чорних
парасольоватих?

А чи хвіст у парасолі
довший, ніж в сороки?
І як любить гніздо класти –
Низько чи високо?

У книженціях немає
того навіть близько!
І не знають парасольки
ні коти, ні псиська.

Не відомо, чи гугнявить,
чи дуднить, як одуд,
а чи носить рукавички,
чи руками ходить.

Куди ділась парасолька?
Де, ніхто не знає.
Десь на дереві вгніздилась —
там собі співає.

НЕ ЗНАЄШ ЙОГО ?
ПРОШУ ПОЗНАЙОМИТИСЯ —
НАЗИВАЄТЬСЯ
ЗВІРЯТКОВИЧ

Кася про це
не скаже нікому:
якось до її руки
підійшов Звіряткович.

Не був поспішайлом,
хоч зовсім піший.
До морської корови
був схожий скоріше.

Чи трохи до зубра —
такий великоголовий.
На морозі навіть
ходив голий.

Став і стоїть отам,
як гіпопотам.
А Кася і вчора, і нині
була з ним у гостині.

Купила йому сто тонн
книжок, цукерок, газет.
І Звіряткович читав,
читав,
читав
почерез цілий бенкет.

Ну, хто ж це він?
Не поїдеш на нім.
Не вміє нічого нести.
І не поростає шерстю.

З уст ні пари —
от кара!..

І нічого не мовить,
хоч ніби немова
отак навпіл.

То хто ж то?
Не знаєте?
Знайте!

То стіл!

РУЧЕНЯТА ПЕРЕД СНОМ

Складає Кася
отак рученята,
отак пальчик —
а з того
на стіні
зайчик.

Часом пташка
собі співає,
іноді вушка —
це котик зіває.

Раз хлопчик
скуйовдив волосся —
воно до неба
аж потяглося.

Раз гуску
сама склала,
що на усіх
дуже сичала.

Потім з одної
аж дві зробилось
і на стіні
вони побились.

Раз мовби
з подушки
малі песята
виставили вушка.

То квіти заквітнуть
Із рученяток.
Раз навіть вийшла
постать татка.

У таткових джинсах,
у чорнім светрі.
Писав він вірші
довго і вперто.

А раз карета —
в ній принца личко.
На другий раз збіглось
аж сто індичок.

Раз з рученяток
виліз ведмедик,
вередував довго —
такий вереда!

Потім пальчики,
що не хтіли спатки,
збудували
для пташки хатку.

Лиш про одно
забули діло:
митися нині
вони не хотіли.

КАСЯ І ПАРАСОЛЬКА

Парасолько,
що в сукенці,
маєш руки
у кишеньці.

Ти ворона
чи бабуся?
Любиш персики
чи груші?

Як вас, пані,
величати?
Може, ви професор
знатний?

Чи жива ти є
істота?
Чи співаєш ти
по нотах?

Чи у спеку
не задушно?
Маєш ліжко
чи подушку?

Куштувала
ти вже ківі?
Чи вчащаєш ти
до кіна?

Заглядаєш
у люстерко?
Користуєшся
наперстком?

Чи сидіти
любиш в кріслі?
Сипляться із тебе
іскри?

Якщо грип ти
звідкись вхопиш,
чи з тобою
в ліжку клопіт?

Ходиш ти
до перукарні?
Манікюри
маєш гарні?

Признавайся,
чи у двері
ти в'їжджаєш
на ровері?

Може з тебе
чорний птах?
Чи у хмарах
ти літак?

Все це Кася
запитала,
як сама була
без мами.

Парасолька
мовить рідко
раптом каже:
Я — лебідка!

Літаком теж
бути можу —
І за так
тебе повожу.

Бо дорогу
знаю в краю:
над столом
весь час літаю.

Бараніє стіл —
спросоння
аж вклонився
парасолі:

Скажи,
пані парасоле,
чи є торт
на жирандолі?

Ти ж літаєш
попід стелю —
бачиш добре
всю оселю.

УСЯ КАСЯ З ШОКОЛАДКИ,
РУКАВЦІ ЛИШ ІЗ ПОМАДКИ

Уся Кася
з шоколадки,
рукавці лиш
із помадки.

Капелюшок мала
з птисі,
і веде за руку
песя.

Якось раз пішла
до кіна —
всі навшпиньки
стали німо.

Бо із шоколаду
авто мала
і дві лялі
з шоколяду.

А коли б захтіла
дуже так,
то із шоколаду
мала б і літак.

Щоб у хмару
злинути в негоду,
бо спекотний день
літаку на шкоду.

Крила би зм'якли,
мов би за кару —
міг би стати
літак какао.

Міг бути
не літаком,
а від шоколадної
корови молоком.

Якщо літак у хмарі
не дасть ради,
то ще є карети
для параду.

Каретою поїхала б
до кіна —
всі навшпиньки
стояли б німо.

Крісло із малини
Кася мала.
Ванільною була
уся зала.

У фільмі котик
полював пташку,
та сам і
зазнавав поразки.

Навіть різні
бельбаси відразу
поробились
з тортової маси.

Потім Кася вийшла
з кіна —
всі навшпиньки
стали німо

І з ляльками,
з песиками малими
до цукерні
пішла з ними.

І ще вона
для параду
зі собою несла
плитку шоколаду.

Таке то Касі
вночі приснилось,
то ж зранку про це
виспівує мило.

І зиркає крадькома
зі самого рана,
чи її пальчики
не з марципана.

ШАФА

Коли вдома Кася
сама-саменька,
з шафою тайно
шепче тихенько.

У шафі раптом
зовсім не тісно —
робиться шафа
зеленим лісом

У глибині шафи
вона заблукала,
бо наче вже осінь,
упали тумани.

І навіть у шафі
сови домівка.
І через шафу
стежка побігла.

Кудись у казку,
у край таємничий.
Горличка в шафі
туркоче-кличе.

Папороть квітне
у шафі вдолі.
Напевно замешкав
у шафі олень.

Бо тільки бачив
старенький місяць,
як він вертався
до шафи з міста.

Там також білка
в рукаві зникла.
Є навіть в шафі
біла хмаринка.

А черевички
на нижній поличці —
то їжаки
шукають кисличок.

Тут і метелики,
мов квіти барвисті —
то зорі літа
презолотисті

Є в Касі кошик —
і в шафі скраю
ніби й направду
гриби збирає.

Гриби у шафі
ростуть на диво:
козарик, рижик,
білий і глива.

І ще зозуля
в шафі кувала,
різні словечка
у шафі вчувались.

Аж тут над'їхав
на білім коневі
просто до Касі
сам королевич:

Звідки ти, Касю,
сюди прибула?
Чи, випадково,
ти не заснула?

ЯК КІНЬ НА ПОЛОЗКАХ ЗАТІЯВ СНІГОВУ ЗАМЕТІЛЬ

Раз узимку
це вчинилось:
малій Касі
певно снилось,

що її коник
полозки скинув —
і помчав
аж під хмарини.

Сідло згубив,
згубив підкову —
і вже оновлений
виголосив промову,

що мусить
випорскатися,
вибрикатися,
що не може
весь час отак
стояти на полозках.

Що мусить
відіржатись,
відзіватись,
відчалапатись
і відскакатись.

Що він любить
на різні боки
різні кінські
гоцки-скоки.

Що по світу
розгледітись
йому не лінь
і хоче викупатися,
як морський кінь.

І різні геци-брики
в річці робити,
і щоб славу мати,
мусить
стилем батерфляй
проплисти багато.

Що десь мешкає
кінь не такий,
а його свояк —
сільський
коник-стрибунець,

що носить скрипку
у квітчастій хустинці
і влаштовує
кінські вечорниці.

Там перукар
вправний із біса
коні стриже
цілком на лисо.

Словом, кінь
не може
телям стати
тільки мусить
бігати багато.

Коли кінь із ґанку
у небо злинув,
настала велика
заметіль-хуртовина.

Біжить Кася
за коником
разом із паяцом —
кличе,шукає,
ледь його бачить.

Бо кінь
щораз менший,
як цвіркунець у висі —
високо уже
як молоко
зробився.

І більше нічого
бачити не змогла:
оченьки спали,
спала Кася мала.

А вранці,
коли прокинулась Кася,
кінь на полозках
весело гойдався.

І надворі
вже проясніло:
дахи і вежі
довкола білі.

КАСЯ МАЛЮЄ

Цілий день Кася
з пензликом ходить —
зайнята дуже
горобцем в городі.

Але горобчик
весь час у русі
і дуже рідко
лежить на пузі.

Він газет не читає,
ногами уверх не дрімає,
а поперед себе
спозирає.

Чи то боком,
чи то задом сідає —
чомусь він журиться
безкраю.

То лапкою дриґне,
то дряпне себе, то вколе.
То мовчить, то верещить,
як роззяви на футболі.

Кася запрацювалася дуже,
Кася ж заняття має,
але горобчик
часто чомусь утікає.

З переду його малює,
як він сидить,
як бовван,
і непорушно слухає
інших пташок балаган.

І як він то уверх,
а то униз гасає —
і самого горобчика,
і всю його зграю.

І навіть як летить
чи то задом, чи боком,
чи марширує
генеральським кроком.

Кася за пташкою
звивається охоче,
рукою із пензликом
як крильцем тріпоче.

Не легко ж змалювати
із взірця живого —
ще сама зміниться
на горобця малого.

Отож на папері
чорних ліній клубочок.
Хто на портреті?
Та ж горобчик...

КІМНАТА ВНОЧІ

Коли діти сплять,
тоді місяць
скликає бал:
накручені місяцем
іграшки поспішають
на карнавал.

Із шафи
по-своєму туркочуть
горлички,
що по-котячому мурчать
горщики.

Лампа стала,
мов кулька —
злинула ж на місяць —
і булькла.

Стіл мовби каретою
був увесь вік.
Кінь, що на полозках,
на небо втік.

Жаль, дітки,
що ви спали міцно,
коли кінь,
як метелик,
линув на місяць.

Тоді самі ходили
лялі
ніким не накручені
і розмовляли.

Тоді під столом
на підлозі
король затримався
у дорозі.

А з ним
цілий двір і паяц.
А стіл тоді яснів,
мов палац.

Мали крейдки
червоне і блакитне
волосся.
Стара підлога
виспівувала
багатоголоссям
під ногами
місяця —
старого вельможі.

І знали тільки,
в який бік
мають іти
кінні листоноші.

ЛАМПА

Не має нічого
лампа до роботи,
стала крутити
собі папільйоти.

Крутить пів зими,
бо має досить часу
і при тому робить
глупі гримаси.

Коли ж це
побачили котики,
крутять і собі
папільйотики.

Крутять пів зими,
бо мають доволі часу,
і при тім корчать
котячі гримаси.

Коли це
філодендрон узрів,
закрутив цілу хмару
кучерів.

Крутить, крутить
на стебла свої
локонів правдивих
цілі гаї.

Коли це побачили
парасолі,
закрутилися,
як вусики у квасолі.

Крутять пів зими,
бо мають досить часу,
і при цьому роблять
сов'ячі гримаси.

Коли це побачив
чайник,
поробив собі з пари
кучерики файні.

Крутить, крутить
пів зими,
парують з нього
кучеряві дими.

Коли це побачила
зима люта,
також захотіла
снігові буклі.

Крутила зима їх
пів зими,
але так,
що її побачити
не можна ніяк.

ЧЕРЕВИЧКИ ХОДЯТЬ ПО СТЕЛІ

Коли Кася
іде спатки,
то кладе речі
не в порядку.

По стелі
ходять черевички —
один на одного
бере та й свище.

Один бантик
заквітнув на вазоні
розкішно,
а другий —
сховався під ліжком.

Спить сукеночка
на самій лампі:
не пасує таке
такій панні.

А вранці до школи
Кася бече,
бо збунтувалися
усі її речі.

Букварик
взуває черевички
і мордується
без звички.

Зошит до люстерка
заглядає-лащиться.
І ходить на руках
Касунин плащик.
Збирається до школи
ціла шафа з портфелем,
догори ногами
сплять фотелі.

До математики
віник узявся
квапливо —
наробив помилок
жахливих.

Радіо
вхопило граматику
і під ніс бубонить
як ніколи:
-Я йду ду-ду
до школи.

Тоді то Кася
стала перепрошувати
речі,
що буде їх
акуратно складати
звечора.

І просить панчішки,
щоб не зникали,
щоби на кухні
не пили какао.

І каже Кася
тоді ж уранці,
що ранець
знову буде ранцем,
математика математикою,
граматика граматикою,
голова головою,
школа школою —
і все собою.
І що є найважливішою
надією нашою,
що Кася знову
буде Касею.

ПОВІТРЯНИЙ ЗМІЙ

Раз восени
крізь вікно
вітрисько
на паперового змія
раптом свиснув.

Хотіла Кася
затримати змія,
а він разом із нею
уверх звіяв.

Не встигла Кася
вчепитись за стіл,
як уже стіл
теж полетів.

Вхопилося столу
старе крісло,
мов куля вгорі
легко зависло.

Крісла вхопилася
шафа,
у повітрі тупцює,
як жирафа.

Шафи вхопився
песик,
а песика —
руденький Лесик.

А змій
у небі безкраїм
лине-ширяє.

Руденький Лесик
спам'ятався поволі,
за нього вхопилася
парасоля,
парасолі стільниця,
з медом на ній паляниця,
стільниці бабця,
а бабці два капці.
Марна надія!
Ніщо не спинило
змія!

Отож
схопилася Кася столу
стіл крісла
крісло шафи
шафа песика
песик Лесика
Лесик парасолі
парасоля стільниці
з медом на ній паляниця
стільниці бабця
бабця капців
капці Мурчика
Мурчик Бурчика
Бурчик дідусика
дідусик автобусика
автобусик літака
отака
марна надія —
ніщо не спинило
змія!
Довгий на зріст
потягся хвіст.

Стіл засапався,
шафа захекалась,
дідусь задихався,
тільки песики стали
на все й усіх
свистати,
бо хотіли летунами стати.

Але тут літак
без жарту
затрясся раптом,
бо від метеликів двох,
що на нього присіли,
та ще й із квіток,
носився повсюди пилок —
так обважнів,
що у траву сів.

І разом з літаком
приземлився автобусик,
з автобусиком дідусик,
з дідусиком Бурчик,
з Бурчиком Мурчик,
з Мурчиком капці,
з капцями бабця,
з бабцею стільниця,
з медом на ній паляниця,
а потім поволі
присіла парасоля.
Потім другий песик,
з песиком Лесик,
з Лесиком шафа,
цілком не жирафа,
а потім крісло,
що дивом не трісло,
на кріслі Кася
не потовклася.
І врешті решт
спустився пречудово
змій паперовий.

Та мали усі напів
сумненькі лиця,
бо по дорозі стіл
десь загубився.

ЯКІ ЗБИТКИ І КОМУ РОБЛЯТЬ КОКАРДИ

Коли Кася спить,
то не до одної
сплячої голови
жартом
приміряються,
як метелики,
її кокарди
.
Голову президента
прикрасила кокарда:
голова як лисе коліно
сміху варта.

І до голівки
малого псини.
Але ж із того
справді
малі кпини.

І до голомозого
різника на втіху,
що аж напевно
можна вмерти
від сміху.

І до хом'ячка
голівки,
який малинку носа
виставив із нірки.

І до голови
художника,
у художників
часто буває,
що ходять
з кокардами —
і про це не знають.

І до кудлатої
голови барана —
тоді радість
від того одна!

І до голови міліціонера,
аж до голови кардинала
врешті,
словом, до усіх голів
і довбешок.

І здобить кокарда
професора лисину,
що мов коліно.
Навіть у сні має він
професорську
міну.

На жодній голові
не всидить довго
кокарда:
вона,
як метелик,
пурхає гарно.

Якби Кася раптом
оченята відкрила,
то на кокарди б вона
насварила.

Але спить Кася
дуже міцно.
Тому прикрашають кокарди
голову місяця.

І не знає жоден
вчитель
фізики строгий,
що має на голові
кокарди,
як бичі роги.

ЗАЛІЗКО

Де поділося залізко?
Треба ж прасувати.
Кудись мусило від Касі
залізко сховатись.

На столі його немає,
нема його в шафі.
Газет воно не читає,
не сидить при каві.

Але раптом бачить Кася
якраз крізь фіранку,
що подалося залізко
на санки вже зранку.

Тільки мамці того Кася
звичайно не мовить.
То ж санкуйсь, моє залізко,
собі на здоров'я!

Найменшим
[ Примовлянки ] [ Небилиці про Котика і Кицю ] [ Різні-прерізні телеляківки ]
[ Маленьке Я є Я ] [ Деякі пісеньки ]

Більшеньким
[ Книжечка для Дзвінки ]
[ Дивосвіт ] [ Пісні Калинової сопілки ] [ Веселка ] [ Вітання на поштівках ]
[ Ігорчик святкує ]
[ Наш календарик ] [ Вірші о. Яна Твардовського ]

[ Забави тістечок ] [ Уся Кася з шоколадки, рукавці лиш із помадки ]