ВАРІМО КАШУ, РОДИНО!

Вчитель. Багата наша земля на річки, ліси, вугілля, хліб. Та найбільше її багатство – то наші роботящі, відкриті серцем, надзвичайно талановиті і щирі люди. Від життя цілих поколінь залишається на землі тільки прекрасне. Із давніх часів до нас прийшли традиції, звичаї, обряди.
Сьогодні ми поведемо мову про один із звичаїв, що разом із весною приносив народу натхнення, завзяття, здоров’я.
А чи відомо вам, що на Херсонщині в сиву давнину, коли вже засіяно ниви та лани, посаджено городи, люди відзначали свято рідної царини. З цієї нагоди варили майову кашу. Дівчата зносили пшоно на кашу, пускали голубів зі словами: «Ой лети на вулицю нашу, Неси пшоно на кашу. Будемо кашу варити. Будемо хлопців манити».
Це одна з найулюбленіших страв наших людей. Готують її косарі та женці на обжинки. Орачі виходили в поле з кашею і промовляли:
– Щоб земля родила, треба її кашею припросити.
А козацька, чумацька каші – скільки в них лицарської принадності, історичної таємниці. Каша – одна з найдавніших страв. Каші в Україні готували з пшона, гречки, ячменю, вівса, кукурудзи, пізніше — з рису. Щоб одержати крупу, зерно обробляли на круподерках або товкли у ступах. Це була повсякденна обідня страва, друга після борщу. Готували каші й на сніданок, і на вечерю. Круту кашу засмачували смальцем, олією, маслом, молоком, заливали кисляком. На родинні урочистості готували кашу, запечену з молоком, цукром і яйцями. Рідку кашу варили для дітей, хворих та у весняні дні, коли кінчалися запаси продуктів.
Найулюбленішою по всій Україні була гречана каша, на південному Заході України і в Карпатах готували кукурудзяну кашу, а у деяких районах Полісся й західного Прикарпаття – вівсяну, по всій території України, але переважно на Лівобережжі – ячну. Пшенична каша була мало розповсюджена, бо майже всю пшеницю переробляли на борошно.
Звичаю варити кашу батьки навчали дітей із перших днів життя: «Сорока-ворона діткам кашу варила». Або «Ладусі, ладусі. Де були? У бабусі. Що їли? Кашку. Що пили? Бражку. Кашка маленька. Бражка кисленька, бабуся старенька. Гай, гай! Полетіли, на голівоньку сіли».
А чарівний світ прислів’їв, казок та приказів відтворено не без участі каші. А тому зараз позмагаємось, хто більше назве прислів’їв та казок про кашу.

(Сценка з казки «Летючий корабель» та «Лисиця і журавель» ).

• Було б тепло, а каша буде.
• У гурті і каша добре їсться.
• Не дасть собі в кашу наплювати.
• Говорить так, як три дні каші не їв.
• Дати березової каші.
• Краще каша з водою, ніж буханець з бідою.
• Каші маслом не зіпсуєш.
• Коли дрова не горять, тоді й кашу варять.
• Яка каша, така і робота.
• Ледачому животові і каша вадить.
• Була б каша, а зуби знайдуться.
• Чужа каша під бік коле.

Вчитель. І в школі ця страва виконує ритуальну дію. Чому учнів називають однокашниками?
У творі Миколи Гоголя «Вій» читаємо: «Ідучи на канікули, вся ватага варила собі кашу і ночувала в полі».

Вчитель. Де гурт, там і каша. І на вечорницях вона була за першу страву. Коли приходили хлопці, вітали дівчат так:

«Ой новенький горщик,
Пшоняна каша.
Добрий вечір, дівчатонька,
Компанія ваша.
Ой на нашій вулиці,
Щоб парубки ходили.
Закопали горщик каші
В дубовій колодці.
Закопали горщик каші,
Ще й ніжками прибили,
Щоб на нашу вулицю
Парубки ходили.
Дівки-чарівниці
Закопали горщик каші
Посеред вулиці.
Закопали горщик каші,
Щоб ходили парубки
Далекі й тутешні».

(Учні діляться рецептами приготування каші).

КАША ГРИБНА КОЗАЦЬКА
Обчищені і промиті свіжі білі гриби нарізують невеликими кусочками і обсмажують на салі до півготовності, додають січену ріпчасту цибулю. Одночасно промите пшоно варять до півготовності і в гарячому вигляді змішують з обсмаженими грибами й цибулею, солять, знову змішують, ставлять у духовку і варять до готовності. Готова каша повинна бути розсипчастою. При подачі на стіл кашу посипають дрібно нарізаною цибулею.

ПОЛЬОВА КАША
Баранину нарізують дрібними шматочками, кладуть у підсолену киплячу воду і варять до півготовності, після цього додають промите пшоно і варять до готовності баранини і пшона.
Зварену кашу заправляють посіченою цибулею, зеленню петрушки і салом.

БАБКА ПШОНЯНА З ЯБЛУКАМИ
Підготовлене пшоно варять до готовності в киплячому підсоленому молоці. У готову пшоняну кашу додають розігріте вершкове масло, сирі яйця, цукор, обчищені і нарізані дрібними кубиками сирі яблука, все разом добре змішують, кладуть у сотейник, змащений маслом, ставлять запікати в духовку на 40—50 хвилин. Готову бабку нарізують порційними шматками і при подачі на стіл поливають маслом.

РИСОВА КАША З ГРИБАМИ
Гриби промивають і варять до готовності, потім дрібно січуть і обсмажують на маслі. Рис перебирають, промивають 3—4 рази киплячою водою, кладуть у каструлю, додають підготовлені гриби, сіль, масло, дрібно нарізаний кріп, заливають грибним відваром і варять до загустіння, періодично помішуючи. Після цього кашу ставлять у духовку, щоб упріла.

КРУПНИК З ГРЕЧАНОЇ КАШІ
Гречані крупи перебирають, засипають у киплячу підсолену воду і варять при відкритій покришці до загустіння. Після цього посудину з кашею накривають покришкою і доварюють протягом 1 години.
У зварену теплу кашу додають збиті з цукром яйця, перемішують, розділяють по 2 битки на порцію, обкачують у сухарях, надають їм круглої форми і обсмажують з обох боків на добре розігрітому жирі.
До битків подають сметану.

Вчитель. А чи знаєте ви, що в українців Кубані, коли просять на «кашу» — це означає, що на світ з’явилася ще одна праведна душа.
На Київщині гостей на родинах пригощали «медовою кашею», адже діти – радощі життя.
В часи Київської Русі на похорони померлому ставили кашу і хліб в домовину, а в поминальні дні — на могилу. Де поминають, варять кашу на медовій основі. Вона уособлює життя, яке небіжчик віддав людям. Беруть люди коливо по ложці – поминають. По всій Україні споконвіку варять кашу на Колядку і вшановують Сонце. Кутю готують тричі – Багату (6 січня), Щедру (13 січня), Голодну (18 січня). Вшановують нею сонце, воду, землю. На зелені свята варили пшеничну кашу, на Західній Україні – куліш із молоком.
Не обходилися і обжинки без каші. Отже, каша з людиною від народження й до останніх днів її.
За Київської Русі існував звичай варити кашу, домагаючись мирного договору з ворогом. її треба було їсти разом, інакше угода не мала чинності. Відтоді й пішла ця приказка: «З ним каші не звариш», «Мало каші з’їв», «Зварили кашу».
Яку тільки кашу не варять в Україні: гречану, ячмінну, вівсяну, пшеничну, картопляну з пшоном, гарбузову.
– Каша – попередниця хліба.
— Каша — то мати наша, а хліб усьому голова. Просо – найперша культура, яку освоїло
людство 6000 років тому. У ньому найбільше білків. Просо забезпечувало людей і їжею, й житлом, і кормом для худоби.
Сій просо – то буде каша, буде й паша.

Вчитель. А тепер, шановні гості та любі діти, просимо вас скуштувати нашої каші.
Варімо кашу, родино,
Щоб нам жито родило
І житечко, і овес,
Тут зібрався рід наш увесь.
Варімо кашу, родино,
Варімо кашу, родино,
І житечко, і ячмінь,
Щоб нам жито родило.
Варімо кашу, родино,
Щоб наша доля нас не цуралась.
Щоб краще в світі жилося.
Будьмо дужі!

А перш ніж скуштувати каші, давайте переможцям вручимо призи: «Солодкоїжка» (перець) «Золоте намисто» (цибуля) «Сила богатирська» (крупа) «Бережіть голос» (яйце).

(Проводять конкурс на краще виконання пісень про кашу).

(Підведення підсумку).

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.