Надя НАМУРЕН
СМАЧНІ УКРАЇНСЬКІ ВАРЕНИКИ

Не буду писати про історію вареників, бо не могла довідатися, звідкіля взялися вони в Україні, хто їх почав робити і чому вони стали такою традиційною стравою. Знаю тільки одне, що вони смачні, з чим би ви їх не зробили: чи то з картоплею, з сиром, капустою, м'ясом чи навіть з ягодами. До того ж чула, що вже запозичили цю страву від нас інші люди та вживають їх по ресторанах, як присмак.

Одного дня моя мама наварила багато вареників з різною начинкою, бо була нагода зустрітися з друзями. Я не дуже їх споживала, мабуть, через те, щоб не виглядати пізніше самій товстою, як вареник. Але подивилася на них і не могла стриматися, щоб не з'їсти пару вареників.

Взяла спершу з сиром - посмакувало, а потім, думаю, дай раз наїмся, щоб не кортіло, а потім уже не буду їсти. Набрала повну миску різних вареників, вийшла надвір і сіла на лавці, яка стояла під розкішною ялинкою. Була якраз гарна соняшна погода, холодний вітерець гойдав гілки ялинки, та й двір виглядав дуже гарно, бо навколо було багато зелені і квітів. Вигляд всього навколишнього і запах вареників додавали апетиту. На той привабливий запах прийшов ще й сусідський пес, Вілі.

Він сів навпроти мене й пильно стежив за моїми рухами, як я уминала вареники. Кинула я йому один з картоплею. Нехай, думаю, і австралійський пес спробує українських вареників! Ухопив він його і проковтнув за один раз. Мені здалося, що він два дні не їв! Кинула другий - і той пішов слідом за першим.

Тоді я пішла і принесла ще декілька вареників, і так той Вілі з'їв аж дев'ять. Але на цьому це частування не закінчилося. Де не взявся здоровий сірий сусідський кіт, який досі десь, мабуть, спав під хатою. Почувши цю дарову перекуску, почав собі нявкати. Терся біля мене, позіхав та простягав по траві свої лапки. Ох, подумала я, і чого мене принесло сюди надвір їсти?

Пішла я знову до хати по вареники. Та добре, що в хаті нікого саме не було і ніхто не бачив, як зникали вареники. Нагодувала я й кота варениками.

Сиджу собі після цього і задоволене думаю, як смачно українці уміють готувати страви! Але ті вгощання на тому не закінчилися: пес Вілі, а за ним і сірий кіт почали приходити до нашого двору кожного дня! І коли на вечерю були вареники, я завжди виносила їм обом кілька.

А одного дня прийшов і наш сусід та й питає, чи не турбують нас його пес та кіт:

- Ви мусите бути гарними людьми, що мої пес та кіт так полюбили ваш двір і вас. що все товчуться тут?

- Та, правду кажучи, й не знаю, - відповідаю йому, - чи вони нас полюбили, чи наші вареники...

Але він не міг зрозуміти, що то за слово "вареники", і зайшов до хати та сам побачив і покуштував цю чародійну страву, яку мама страшно любить і завжди має заморожену в холодильнику.

Наступного дня вся вулиця знала про наші смачні традиційні вареники та інші страви. Після цього стали ще більше цікавитися не тільки стравами, а й іншими українськими справами.

Скільки тоді похвал було про наші вареники, що це й мене змусило більше їх їсти, і я не звертаю тепер уваги, чи дуже потовщаю від них.

***

Надія Намурен, отримала за це оповідання 3-ю нагороду на 10-му конкурсі молодечої творчости Літературно-мистецького клюбу в Мельбурні, Австралія.

Веселка, жовтень 1987 р, ч.10 (393)

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.