ІСТОРІЯ ТРЕТЯ

Тиха зоряна ніч огорнула землю, але спати ніхто не хотів. Сиділи навколо багаття і неквапом вели розмову. Власу подобалось спостерігати, як спалахи вогню час від часу підкидали угору блискучі іскри, схожі на маленькі зірочки, як вони потім згасали, перетворюючись на білі попелясті шматочки, що повільно опускалися на
землю біля багаття...
- ...Іноді у місті можна почути, - говорив Кахикало, мабуть, продовжуючи давню бесіду, - що запорожці настільки здичавіли, живучи за порогами, що стали зовсім байдужими до церкви. Навіть пісню таку хтось склав...
- Чи й не пісня! - підхопив Базікало й сам заспівав:

"Славні хлопці запорожці
Вік звікували - попа не видали.
Як забачили та й у полі цапа,
Отаман каже: "Оце, братці, піп, піп!"
Осавул каже: "Що я й причащався!"

Славні хлопці запорожці
Вік звікували, церкви не видали.
Як забачили та й у полі скирту,
Отаман каже: "Ото, братці, церква!"
Осавул каже: "Я в їй сповідався!"
(Народна пісня)

- Не так воно все було, не так. Так-таки, так. Кхе, кхе.., - знову заговорив дід Кахикало. - Коли читали у церквах Євангеліє, всі козаки, стоячи, слухали його, до половини визволивши шаблі з піхов... - Цим ми виказували свою готовність зброєю захищати слово Боже від ворогів, - заторохкотів дід Іван. - А вже коли траплялося підняти народ на війну, - по всій Вкраїні лунав січовий заклик: "Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто готовий витерпіти всілякі муки за святий хрест, хто не боїться смерті, - приставай до нас!" Не треба боятися смерті, від неї не втечеш. Таке козацьке життя!
Улас відірвав погляд від палаючого багаття, подивився на діда Кахикала і серйозно запитав:
- Хто такий Бог, дідусю?
- Скажу по правді, серце, чекав я, коли ти запитаєш мене про це.
Так-таки, так. Кхе, кхе... - дід повільно вибив попіл із люльки, заправив новою порцією тютюну, розпалив її, трохи подумав, і так промовив: - Бог є вогонь, що гріє серця і душі, як, скажімо, оце вогнище, біля якого ми гріємося вночі. Якщо ж ми вудчіємо в серцях своїх холод, який від диявола, бо диявол холоднющий, то призвемо Господа: Він прийде і зігріє наші серця великою любов'ю. І будемо ми любити не тільки його, але й ближніх наших.
- А де Бог живе, дідусю Даниле?
- Одного разу, коли я був ще парубком, я теж запитав старого козака Дуба: де живе Творець? Дуб відповів мені так: шукай Господа, але не питай, де Він живе. Де Бог, серце, там немає зла. Все, що від Бога, те мирне і корисне і веде людину до каяття і покори. Робимо ми добру справу чи грішимо, Бог виявляє нам Своє людинолюбство. З яким довготерпінням зносить Він наше беззаконня. І коли карає, то вже як милостиво карає!
Затамувавши подих, слухав Улас діда Кахикала. Про що ж далі повідає йому цієї ночі старий запорожець? Про яку нову правду дізнається він від старого?
Трохи понизивши голос, Кахикало продовжував:
- А ось розповім я тобі про те, як одного разу світло Христової віри осяяло Запороги, як були хрещені запорожці...

РОЗПОВІДЬ ДІДА КАХИКАЛА ПРО ТЕ, ЯК БУЛИ ХРЕЩЕНІ ЗАПОРОЖЦІ

1

Після похорон Іісуса первосвященики прийшли до Понтія Пілата і сказали, що Іісус обіцяв воскреснути. Тож Пілат наказав покласти величезний камінь до гробу, опечатати його, і поставити сторожу:
"Дивіться пильніше, щоб не вкрали учні його".
Та здійснилося чудо. На третій день Господь Іісус Христос воскрес. На світанку у неділю друзі Іісуса прийшли до гробу і побачили, що камінь відсунутий і гроб порожній. Сторожі не було, бо вона від жаху розбіглася. Учні здивувались, побачивши там двох янголів, які промовили їм: "Христа немає тут! Він воскрес! Хіба ви не пам'ятаєте, що Він говорив вам?"
Після Свого воскресіння, протягом сорока днів, Іісус з'являвся Своїм учням. А як минуло сорок днів, з'явився Одинадцятьом, і казав Він до них: "Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься, - буде спасенний, а хто не ввірує - засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, - не буде їм шкоди; кластимуть руки на хворих, - і добре їм буде!" І благословив їх, і ще сказав їм: "Живіть у місті Ієрусалимі, аж поки зодягнетесь силою з висоти".
І Він вивів за місто їх аж до Віфанії; здійнявши руки Свої, зачав відступати від них, і на небо возноситись. А вони поклонились Йому, і повернулися до Єрусалима з великою радістю. І постійно вони перебували у храмі, прославляючи й хвалячи Бога.
Коли минуло п'ятдесят днів, зійшов Дух Святий на апостолів, і розійшлися вони по всьому світу, і проповідували людям, що Бог любить усіх і прощає гріхи, і навчали людей, і хрестили водою в ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
2
У сиву давнину, коли ще не було Київської держави, у цих місцях, і нижче по Дніпру, аж до самісінького Чорного моря, знаходилася держава пращурів наших - Скитія. Саме сюди, у Скитію, поніс віру Христову апостол Андрій - перший, кого Христос покликав до себе в учні, і тому ім'я йому було - Первозваний. Йшов він знизу, від моря, а коли досяг Дніпрових порогів і побачив могутність і велич цього краю, то й повернувся з учнями своїми на острів Хортицю, де встановив свій перший Хрест, і так сказав: "Багато води утече повз острів прямісінько до моря, коли прийде той день і з'являться тут люди, які будуть звати себе козаками - вільними людьми, і будуть вони такими ж дужими і неприборканими, як ці пороги. Слуги Даждьбога, Перуна й Волоса, прийдуть вони на Хортицю язичниками, а коли знайдуть цей Хрест, - зруйнують капища язичеські, приймуть хрещення, і почнуть з тих пір, не жалкуючи життя свого, зброєю захищати православну віру від ворогів". І рушив апостол Андрій вгору вздовж Дніпр! а. Через декілька днів мандрів прийшов і став під горами на березі. "Чи бачите ви оці гори? - запитав він учнів. - На цих горах засяє благодать Божа, стоятиме тут місто велике. Спорудить Бог багато храмів, вознесуться до неба золоті куполи, і полинуть від них промені віри православної на всі кінці землі". І піднявся він на гори ті, благословив їх, і встановив другий Хрест, і звернувся з молитвою до Бога, і спустився з гори... Так-таки, так. Кхе, кхе... Багато років спливло з того часу, аж поки здійснилися пророцтва апостола Андрія. Виникло на цих горах місто славетне. Місто це, Власику, ти знаєш, бо пощастило тобі народитися в ньому. Ім'я йому - Київ.
3
Київські князі, змінюючи один одного, зміцнювали місто, і слава про нього розносилася на всі усюди. Коли ж до влади прийшов князь Володимир, то й встановив він на одному з пагорбів біля теремів княжих дерев'яного Перуна із срібною головою і золотими вусами, і Хорса, і Даждьбога, і Стрибога, і Мокоша. І складав їм треби.
Прийшов одного разу до Володимира мудрець і так сказав: "О Володимире, князю Київський! Чи не знаєш ти, що встановив Бог день єдиний, коли зійде з небес, і буде правити суд над живими і мертвими, і воздасть кожному по діяннях його: праведникам - царство небесне і безсмертя вічне, а грішникам - муку вогненну й безконечну. Такі будуть катування тим, хто не вірить Богу нашому Іісусу Христу: приймуть муки на вогні ті, хто не хреститься". І, сказавши це, мудрець показав Володимиру полотнище, на якому зображено було Божий суд: праворуч вказав йому на праведних, із радістю прямуючих до раю, а ліворуч - грішників, що йшли на муки. Володимир придивився уважно, зітхнув і мовив: "Добре тим, хто справа, горе тим, що зліва". Тоді мудрець сказав: "Якщо бажаєш стати з праведниками, то хрестись". Але князь відповів: "Почекаю ще трохи". І тоді Бог покарав його і зробив так, що той осліп. І сказав мудрець князю: "Якщо бажаєш позбутися цієї хвороби, - прийми хрещення, якщо не приймеш віри хр! истиянської, - до самої смерті бути тобі сліпим".
Почувши таке, Володимир сказав: "Якщо справді здійсниться це, - воістину великий Бог християнський". І звелів хрестити себе.
Хрестив князя у Корсуні Єпіскоп Корсунський, і коли поклав руку на його чоло, Володимир тої ж миті прозрів. Відчувши, що раптом зцілився, князь прославив Бога. "Тепер пізнав я Істинного Бога".
Повернувшись до Києва, послав гінців Володимир у всі куточки міста зі словами: "Якщо не прийде хто завтра вранці до річки, - буде мені за ворога". Почувши це, пішли люди до річки, радіючи і вигукуючи: "Якби не було це велике добро, не прийняли б його князь наш і бояри".
Увійшли кияни у воду, і хрестилися водою. І була радість на небі і на землі, з нагоди стількох врятованих душ, а диявол, скиглячи, казав:
"Горе мені! Гонять мене звідсіля!" А з дерев'яними ідолами, що стояли на пагорбі, Володимир вчинив ось що: одних звелів розбити вщент, а інших спалити у вогні. Перуна ж наказав прив'язати до кінських хвостів і тягти його з гори до річки, приставивши дванадцять мужів, бити його киями. Вчора ще шанували Перуна люди, я сьогодні ганьблять.
Коли ж кинули Перуна у Дніпро, приставив до нього Володимир людей, яким наказав: "Якщо пристане де до берега, відштовхуйте його". Вони виконали князів наказ; спровадивши Перуна до порогів, повернули назад.
4
- Бачиш, Власику, від самого Христа тягнеться мотузок до запорожців. Але багато віків минуло, поки здійснилося друге пророцтво апостола Андрія. На Хортиці з'явилися козаки - вільні люди, і були вони ще сонцепоклонниками. Одної ночі, в п'ятницю, сиділи вони навколо багаття, недалеко від священного дуба й співали хвалебну пісню Перуну. Коли раптом безхмарне нічне небо прокреслила блискавка, почувся приглушений гуркіт грому. Ще дві блискавки спалахнули серед ночі, ще двічі загуркотів грім. Небо, на якому ще хвилину тому гралися зірки, спалахнуло золотими променями і день запанував над Хортицею. "Здійснилося! Здійснилося! Здійснилося!.." - почувся чийсь голос з боку Дніпра.
Побігли козаки до берега і побачили дивовижну картину: по склу річки йшла до них чарівної краси жінка; вона була в білому довгому одязі; волосся в неї було зелене; а в руках вона тримала гілку з липового дерева, навколо якої обкрутився вуж. "Дивіться, дивіться, це ж богиня Дана!" - вирвалося у когось з козаків. Дана - богиня всіх рік слов'янських. Попадали козаки навколішки перед богинею і давай питати:
"Чи то, бува, не Перун громовержець тричі прогримів у небесах?" Так відповіла їм Дана: " Не він, але янголи Господні". Тут козаки побачили, як під самісіньким берегом, злегка погойдувався дерев'яний істукан із срібною головою і золотими вусами. Тим часом Дана продовжувала: "Здійснилося віщування апостольське. Вся слов'янська земля восславила Христа з вітцем і зі Святим Духом. Слово Євангельське осяяло нашу землю. Зруйнували каплиці люди, а церкви поставили, ідолів розтрощили, а іконам святим вклонилися. На доказ цьому лежить перед вами Перун Київський. Обструсіть прах неві! р'я і ввійдіть у святу купіль. Бо сказав Господь: "Окроплю вас водою чистою, і очиститесь від ідолопоклонства вашого, і від гріхів". - "О Дана! Світла і промениста! Як можеш казати нам таке? - ремствували козаки. - Чи не тебе ми шанували рівно з Перуном і Волосом? І чи не ти допомагала нам у всьому?" - " Не відвернуся від вас ніколи, - сказала Дана. - І буду з вами завжди, але не в образі дерев'яного ідола, а вже живою водою буду з'являтися вам, тією водою, яку освятив Сам Господь. Багато років ви казали дереву: ти мій батько, і каменю: ти народив мене. Прийшов час пізнати вам істинного Творця видимого і невидимого. Темрява зникає, а світ істини вже світить вам. Тож увійдіть у нове життя через Святе Хрещення і назовітесь християнами - синами Світла".
Коли Дана замовкла, уперед вийшов верховний волхв і запитав її:
"Чим доведеш нам, що це благо? І чим наш Перун гірший від Бога, віру в якого ти прийняла?" Нічого не відповіла Дана, лише звела д'гори свої білі руки і раптом ще дужче осяяло небесне сяйво козаків, і духовні очі їх розкрилися. Вони побачили двох янголів по обидва боки від Дани. Їх руки потяглися до Перуна, і піднявся кумир, ставши перед козаками.
Ще мить - і два вогняних промені, що йшли від янголів, запалили його. Біс, у дерев'яному Перуні, з гучним криком і голосінням утікав: "Горе мені! Горе мені! Куди бігти мені від Твого Духа, Боже Небесний, Твій вогонь жене мене!" Тільки-тільки бісова тінь промайнула в повітрі, як палаючий істукан швидко (наче гарматне ядро) піднявся угору і незабаром зник у небесному сяйві. Все це так вразило козаків, що вони звернулися з благанням до Дани: "Вибач нам, служительниця істинного Бога! Ми готові прийняти Святе Хрещення". І заспівали янголи: "Щаслива людина, яку благословив!
Ти, Господи, і навчаєш законам Твоїм!"
З радістю пішли козаки у Дніпро за Даною. Богиня їх похрестила і зникла під водою. І відкрились їм небеса, і побачили козаки Духа Божого, що сходив, як голуб, на них. І почули козаки голос, що йшов з небес: "Блаженні ви, діти порогів Дніпрових, повіривши в Мене. Радість буває на Небі і за одного покаянного грішника. Вас же багато повернулось до Мене. Тож знайте: "Люблю тих, що і Мене люблять, а до тих, що шукають Мене, Сам прийду. Якщо будете охороняти і виконувати заповіді Мої, то поставлю світлицю Мою серед вас і душа Моя не відсахнеться від вас. І вижену будь-яких звірів із землі вашої, і будете сильнішими за ворогів ваших, і подолаєте їх мечем. П'ятеро з вас проженуть сто, і сто з вас прожене тьму. А коли підете війною проти ворога за землю вашу, бийте на сполох у літаври, грайте сурмами: будете почуті Мною; обороню і врятую вас від ворогів ваших".
Вийшли запорожці з річки, вклонилися Володарю світла зі словами:
"Благословен Господь Іісус Христос, полюбивший нас і нашу землю. Чим зможемо віддячити Тобі за ласку, що дарував нам, грішним? Бо всесильний Ти, і мудрі діла твої, нема кінця величі Твоїй". Після цього святе видіння зникло. Небеса зімкнулися. Над Дніпром зачервоніла зоря нового дня. Коли повернулися до дуба, запорожці поваляли всіх ідолів і зруйнували каплицю-жертовницю. Вчинивши це, - побачили Хрест, який з давніх-давен установив тут апостол Андрій. І Хреста цього не дано було бачити запорожцям до дня свого хрещення. На Хрестові були вирізьблені слова молитви: "Грядіть з миром. Господь і Матір Божа та будуть завжди з вами, і сьогодні, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь".
"Грядіть з миром..." Так-таки, так. Кхе, кхе... З того дня постановили козаки: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Не всі подвиги славетних лицарів запорозьких записано в книгах миру цього, а записано на небі, бо за них були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.
Яка то убла ніч для Власа! Ніч божественна, ніч чаруюча! Слухаючи старого запорожця, він відчував надзвичайну радість і своєму серці, яку ніколи не відчував раніше. І був схвильований так, що до ранку не міг заснути.
Коли його супутники вже поснули біля згасаючого багаття, він пішов до річки. У передсвітанковій тиші Власик ще раз уявив собі картину хрещення запорожців.
Раптом десь здалеку долинув крик пугача. І ніби у відповідь на згук, щось у лісі заухкало, почувся тріск ломаччя, і знову запанувала тиша...

Частина перша

[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12]

Частина друга

[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12]